Читати книгу - "Врятувати президента, Марчін Цішевський"

- Так.

- І що ви там робили?

- Я провів кілька успішних операцій з вербування, – подразненим голосом відповів Ференц.

- Викладіть коротко.

Ференц глянув на Ваймана. Майор жестом попросив його відповісти на запитання. За кілька хвилин він поділився тим, що вони вже знали. Кшептовський хотів, щоб розвідник розслабився. І він свого досяг.

- А потім ви повернулися до Польщі.

- Я захворів. Довелося лікуватися.

- Чим захворів?

- Вірус гепатиту С.

- Це серйозно.

- Ви б не хотіли цього випробувати на собі.

- Де ви лежали?

- У Варшаві, на Шасерів.

Кшептовський глянув на нього. Ференц не відводив погляду, поводився спокійно, впевнено, майже розслаблено. Зразок людини, якій нічого приховувати. Від початкового опору не залишилося навіть сліду.

- Це дуже цікаво, – сказав через деякий час закопанець. – Бо мені здається, що в такому випадку ти мав бути в інфекційному відділенні.

- Тобі вірно здається.

- Чому ж ти насправді лежав в травматології?

- Дурниці!

- Не зовсім, – Кшептовський підняв смартфон, щоб Ференц міг добре на неї подивитися. – Твоя правдива медична документація з Шасерів, тому що такі речі ніколи не гинуть назавжди. Є навіть прізвище лікуючого лікаря, анестезіолога, хірурга тощо. Протягом трьох тижнів ти лежав в окремій палаті на травматологічному відділенні. Потім тебе перевели у відділення внутрішньої медицини, де ти провів наступні кілька тижнів.

- Ви дісталися до не тої документації.

- Зрозуміло. Я дурю всім голову, бо знайшов неправильну документацію. Пробач. Хтось подбав про наявність офіційного файлу, щоб підтвердити твою історію. Хворий поступив з симптомами гострого гепатиту С, лікувався телепревіром, стан значно покращився, дя-ля, ля-ля... Красиво. Крім того, це неправда. Тебе лікували, але від чогось іншого.

- Марнуєш час.

Кшептовський зазначив, що вибив хлопця з гарного настрою - справжнього чи фальшивого. Певне, що так. Справжня версія подій була зовсім іншого калібру.

- Я процитую дещо, – сказав він, підносячи смартфон до очей. – Великі криваві синці по всьому тілу, численні сліди опіків сигаретами та від ураження електричним струмом, зламаний ніс, чотири ребра та зап’ястя правої руки. Вирвано два нігті з лівої руки та правої ноги. Глибокі пошкодження шкіри та сухожиль зап’ястя та навколо щиколоток, численні порізи та синці. П'ять зубів вибиті. Струс мозку. Пацієнт поступив у стані сильного зневоднення, не міг ходити, не міг відкрити очі через великі рани обличчя та набряки.

Настала тиша. Ференц дивився в підлогу, Лєна мала нейтральний вираз, а Вайман був зворушений. Кшептовський оцінив, що щойно прочитані одкровення для дівчини не були новими, але керівник закладу почув їх уперше в її житті. Це можна пояснити логічно; Вайман на багато років застряг у Києві, Лєна в цей період була в Білорусі. Вона була близькою до Ференца до його арешту і, можливо, також після того, як він знову звільнився.

- Якби ви запитали мене про мою думку, я б сказав, що описані травми були результатом тортур, швидше за все, не дуже тривалих, але дуже інтенсивних, – продовжив Кшептовський після довгої миті, дозволяючи всім задуматися. – Традиційні тортури, так би мовити, але вміло застосовані. Я б сказав, що потерпілого підвішували за зап’ястки на ланцюгу чи мотузці, прикріпленій до стелі так, що ноги не діставали до підлоги, били, палили цигарками та електрикою, не давали спати і пити. Двадцяти чотирьох годин достатньо, щоб найвитриваліша людина здалася. Скільки протримався ти?

- Залиште його, – вимагав Вайман. Він скинув маску цинічного крутого типа і був шокований.

- Нехай відповідає, – наказав Толяк.

- Я не знаю, – пробурмотів Ференц. – Я втратив відчуття часу.

Кшептовський глянув на нього з деяким співчуттям. Швидко привів себе до порядку. Співчуття в цій ситуації нікому не допоможе.

- Протягом наступних двох тижнів було заарештовано одинадцять осіб, білорусів і поляків, у тому числі полковника Генштабу, якого ти завербував, – сказав він, переглядаючи файли. – Через місяць його розстріляли за державну зраду. Усі решта отримали тривалі терміни у білоруських тюрмах.

Хвилину вони мовчали. Тиша підкреслювала вагомість сказаних слів.

- Ти розколовся, – лагідно сказав Кшептовський. – Важко тебе звинувачувати. Ніхто б не витримав.

Ференц не підвів очей.

- Тепер давайте поговоримо про пані Балугу. Про Анастасію Балугу - продовжував атакувати Кшептовський, не дозволяючи допитуваному вирватися з психологічної пастки, яку він для нього поставив. – зірку білоруського телебачення. Твою коханку, через яку ти розлучаєшся з дружиною.

Ференц підвів очі.

- Залиш мою дружину в спокої! – скрикнув він, стискаючи кулаки. – Вона не має до цього ніякого відношення.

- Як хочеш, – погодився Кшептовський. – Давай просто поговоримо про Анастасію. Вона засипала тебе білоруському КДБ?

Ференц дивився на нього з ненавистю, тепер стискаючи й розжимаючи кулаки.

- Ти не бачив її відтоді, правда? Гніву було занадто багато. І, напевно, ти відчував провину. Офіцер розвідки не може закохатися у своє джерело... Не дивись так, ми обоє знаємо, що вона була твоїм джерелом протягом першого року, чи не так? Я не здивований. Я трохи читав про панну Балугу. Вона сидить на самій вершині медіа-істеблішменту в Білорусі та має доступ до найважливіших осіб, які приймають рішення, включаючи президента. Ну, і з неї непогана дупа.

- Курва мать… – вирвалося у Ференца.

- Людвіку, це правда? – хотів знати Вайман.

Капітан хитав головою, але Кшептовський не сприйняв цей жест як заперечення. Ференц, мабуть, не міг прийняти, що його таємниця розкрита, і тепер знову переживає пекло спогадів. Можливо, розкриття його співпраці з ворогом було для нього менш важливим.

Може бути.

- Ми мали виїхати, – сказав капітан так тихо, що закопанець змушений був нахилитися вперед, щоб його почути. – Усе було готове. Раптом перед нею зачинилися двері всіх кабінетів. Вона сказала, що за нею стежать, підозрює, що вони також її підслуховують. Напередодні від'їзду... – він замовк.

- Вони прийшли за тобою, так? – закінчив за нього великий горець. – І все висипалося. У них, напевно, був хороший матеріал на тебе, якщо вони вирішили заарештувати офіцера розвідки з країни, що належить до НАТО.

Ференц заплющив очі. На його обличчі промайнула гримаса болю. Старі рани відкрилися і почали кровоточити. Картини страху та деградації ожили.

- А тобі не здалося, що