Читати книгу - "Час великої гри. Фантоми 2079 року"

Гайдук устиг уповні оцінити усю привабливість пропозиції Малахова.

— Що ви розумієте під «політичним сприянням»? Моя роль у ЦКР — мізерна. Своєї команди ще немає. Навколо — чужі люди. Все вирішується голосуванням. Переважно на користь популістських рішень…

— Не применшуйте своєї ролі, Ігорю Петровичу. Все ще тільки починається. Я дійсно хочу, щоб ми стали союзниками. Ніяких попередніх умов не ставлю. Але з тими людьми… з ЦКР… з тими демагогами, націонал–радикалами і популістами не хочу мати справи. Тільки з вами. Ви згодні?

— Згоден, — прийняв тверде рішення Гайдук, потиснувши руку Малахову. Він поки що не мав жодних застережень проти такого союзу, хоча знав, що майбутнє може принести великі несподіванки. В тому числі — неприємні. Надто нестандартною і егоцентричною постаттю видався Інспектор Кварк. Гайдук присвоїв йому псевдо: Капітан Немо.

— Добре, — зрадів Малахов. — Пропоную обмін інформацією, узгодження спільних дій, творчі дискусії. Щодо вашої поїздки до Суздаля. Оля мені казала. Не посилайте людей пішим шляхом. Це дуже небезпечно. У мене є інформація, що на конвой готується напад. Відмовтеся від китайців. Вони робитимуть тільки те, що накажуть їм комісари Піднебесної імперії. Оля — добра дівчина, але… вітер свище в голові. Зрештою, якщо хочете — перевірте. Це навіть цікаво. Але я даю вам дві «черепахи». Ми виготовляємо пальне для модернізованих двигунів. Одна «черепаха» командирська — для вас і членів делегації. І друга — для взводу охорони. Абсолютно надійні хлопці. Ми повинні показати Басманову нашу волю і силу. В них ще немає «черепах»… Даю вам і вашим людям дві радіостанції для зв'язку зі мною і з вашими людьми в Києві, геджети індивідуального, добре зашифрованого, зв'язку. Що ж, Ігорю Петровичу, — підвівся Малахов, вимкнувши зображення степової панорами. В кабінеті одразу стало темно і непривітно. — Ми зробили з вами добру роботу Тепер можна пообідати. Запрошую вас.

Він зсутулено пішов попереду, нервово повертаючи з боку в бік голову, наче скануючи довколишній простір. Гайдук спостерігав за різкістю його швидких рухів, розуміючи, що зустрів ще одного божевільного пасіонарія, який хоче підкорити, поневолити, зневладнити Гайдука, підпорядкувати своїй волі, використати його.

Але для чого?

34

Гайдук, всупереч пораді Малахова, усе ж таки відправив обоз на Суздаль — взвод китайців на конях, які супроводжували газогенераторну вантажівку («Мамая» не дав) з харчами та амуніцією. Мармизу не послав з ними, хоча дав китайцям польову радіостанцію: на Острові обладнали центр радіозв'язку звели потужні антени, командував цим господарством капітан Середа, який виявився не таким телепнем, як здавалося спочатку а людиною тямущою, ініціативною.

Гайдук написав рапорт Василеві Волі, в якому інформував, що вдалося активізувати двигуни і системи управління двох «черепах», які перебували на злітному майданчику біля палацу гетьмана, і знайти запаси пального для «черепах». Просив дати йому офіційні директиви і, можливо, лист від ЦКР до російського царя, а також вирішити питання з подарунком для нового монарха.

Василь Воля скликав на четвер, 23 лютого, позачергове засідання президії ЦКР, яка складалася з сімох осіб: Воля, Богошитська, Чаленко, Шморгун, Оля Гудима, академік–гуманітарій Микола Васильович Гоголь (Твердохліб) та керівник фінансово–господарського бюро ЦКР Деніро Альпачинович Проді — колишній власник найбільшої (до Вибуху) в Києві мережі продовольчих магазинів «Аліменто».

І знову Воля здивував Гайдука: виголосивши традиційну полум'яну промову на тему майбутньої держави України–Руси і неприпустимості повторення історії з викраденням москалями імені «Русь», — про що Гайдук мав попередити нового російського царя Ніколая Третього, — Воля зачитав Універсал ЦКР. В ньому значилося всього три пункти, але які!

Перший. Необхідність захисту нової держави Україна–Русь, що народжується на території колишньої УВКФД, диктує потребу створення Міністерства національної безпеки і оборони (МНБО). Таке міністерство створюється негайно, з 23 лютого цього року. День 23 лютого стає національним святом безпеки і оборони — Днем захисників Вітчизни.

Другий. Міністром національної безпеки і оборони призначається Гайдук Ігор Петрович.

Третій. Гайдуку Ігорю Петровичу присвоюється чергове військове звання генерал–полковника.

Слухаючи універсал, зустрінутий оплесками членів президії ЦКР, Гайдук з відразою відчув, що його вкотре роблять заручником у великий грі: Воля міцно прив'язує Гайдука до себе, до своїх честолюбних планів. Цікаво, що подумає про універсал Малахов? Чи сподобається йому ця нова роль Гайдука? І чому Воля не порадився з Гайдуком, перш ніж призначати на цю посаду? Для того, щоб той не відмовився, не пішов у тінь, як мав намір це зробити, очоливши військову розвідку?

Воля коротко пояснив присутнім, чому саме зараз з'явився цей універсал: поїздка Гайдука до Суздаля — це перший вихід нової держави на міжнародну арену. Треба, щоб представник України–Руси мав дуже високий статус — хоча і не першої, але і не другої людини в державі. Воля наголосив, що добрі стосунки з російським монархом матимуть важливе внутрішньодержавне значення з огляду на позицію Донбасу і Таврії.

Після цього ще один сюрприз очікував Гайдука. Чарівно всміхаючись, Ерна Еріхівна Богошитська винесла з сусідньої кімнати парадний мундир для нього. Світло–блакитний, іншого, ніж при гетьмані, крою — без козацької стилізації, — але прикрашений шевронами і емблемою нового міністерства, з чотиризірковими погонами і подвійними стежками золотих лампасів на брюках, мундир був дивом демократичного військово–уніформного мистецтва кінця XXI століття.

Гайдук ледь не розреготався, бо зрозумів, чому Оля після вінчання повзала по ньому лоскочучи пальчиками вздовж і впоперек, збуджуючи його, але не дозволяючи йому здійснити вторгнення, заки не закінчила дивну еротичну процедуру, яка виявилася обміром його тіла, зняттям необхідних для пошиття мундира параметрів.

Богошитська урочисто вручила йому мундир, він поцілував її напарфумлену руку. Воля запропонував тост (шампанське в бокалах вніс один з помічників Волі) на честь першого міністра нової держави. А той з невдячністю згадав аналогічний спектакль, розіграний гетьманом Махуном К.-Д. в конспіративній квартирі на Липському провулку,тільки на погонах була тоді одна зірка і маленька булава, перехрещена з бунчуком.

«Чотири зірки — це кінець», — спочатку подумав Гайдук, і йому стало гірко, наче підходив до кінця багатосерійний телефільм: в останній серії героя мають знову заарештувати ті, хто надягав на нього мундир. Але потім збагнув, що ні, чотири зірки — то ще не кінець. Може бути ще одна, велика. Маршал. Маршал Герінг, маршал Сталін,