Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

– До проблемного цвинтаря Грегор та новий староста його нових володінь дісталися доволі швидко – за  тридцять хвилин. Фіто-коні – це вам не аби що! І Гуго, на відміну від віконта Д’Альбон, навіть не жалівся на швидкість їзди, а тільки захоплено лаявся, в  перервах між сільським матюком не припиняючи ставити масу запитань:

– Вашмилість, а що ці коняки добрі їдять?.. А чи квітнуть вони навесні чи ні?.. Чи підходить їм перегній у якості корму?.. А чи можуть гарцювать ще швидше?.. О, бачу, можуть! А якщо…

– Гуго, будь такий ласкавий, послухай цю чарівну тишу дуже уважно. – Відповів на усі питання разом Архімаг.

– Не зрозумів, вашмилість, про яку тишу йде… ааааа… – Все ж стулив пельку не зовсім безнадійний староста Прилісної. За що геомант був йому дуже вдячний.

Тож, досягши кінцевої точки маршруту, злізали з коней вони у повній тиші. Означене кладовище знаходилося посеред рідкої рощиці з темних, покручених наче якоюсь хворобою дерев. Хоча, чому «наче»? От же воно, видно на обрії звідси. Чорні Болота. Місце, що зазнало найбільших магічних мутацій після усіх катастроф, що сталися на території Грейткіллс. Коктейль з магії майже усіх спектрів, демонічних еманацій і божественних сил (так, були часи, коли з демонами в Грейткіллс боролися жерці, які черпали свою могутність безпосередньо від небесних покровителів) утворив на місті колись звичайного лісочку географічну аномалію, в котру навіть найлютіші поріддя Пекла не ризикують совати свої писки. Чорне Болото розповсюдило скверну навіть поза своїми межами, отруївши найближчі території та на віки змінивши навколишній пейзаж.

 – Понура місцина… Я й забув, яка велетенська виразка кривавить на тілі моєї землі… – Голосом, сповненим жалю, промовив геомант. А потім звернувся до свого супутника. – Скажи, Гуго, чи спостерігалося поширення вражених Болотом територій?

– Наскільки знаю, ні, вашмилість. І прадід мій тут коли ходив, природа біля кладовища так само виглядала. Тож, або зараза розповзається дуже повільно, або взагалі завмерла.

– Нажаль, шановний старосто, таке… таке зло просто так не завмирає, не зупиняється. Якщо не росте територія, отже – росте концентрація. І це одна з найбільших проблем, котру мені ще належить вирішити…

Грегор кинув погляд, повний похмурих обіцянок в той край, де було осердя Чорних Боліт, гучно вдихнув та направився до центральних воріт цвинтаря. На запевнення колишнього мисливця про те, що дивні звуки та концентрація неживих була біля одного з бокових входів, геомант лишень відмахнувся. Ще у Прилісній він думав, що у провіднику буде якийсь сенс та й зайві робочі руки. Але вже на під’їзді до місця він і так чудово все відчув. Грегор готовий був випити келих отрути Хісс залпом, якщо він не правий, але майже усі ознаки були за те, що на кладовищі утворився сутінковий барон.

Це було дуже сильне, злісне та надто важко знищуване некротичне створіння, що хаотично виникало у місцях скупчення енергії Смерті або в надзвичайно великих обсягах, або у випадку загибелі якоїсь надто могутньої та екзотичної почвари. Сутінковий барон мав велику владу над мертвими, володів магією Смерті нижчих та середніх кіл, міг створювати костяних химер та навіть закликати собі на допомогу духів померлих. Через свою напівматеріальну природу знищити його звичайному бойовому магу було доволі складно, бо слабких місць в сутінкового барона було лише два. Навіть півтора, мабуть. По-перше, це його тупість. Все-таки він не має стратегічного мислення архілічів чи вищих вампірів. Тому, сильний маг з добре продуманим планом має деякі шанси його перемогти. Головне – не у прямому зіткненні, бо силою Смерті сутінковий барон насичується дуже рясно. Ну і по-друге, і це основне – якір. Барон зароджується в одному-єдиному осерді Смерті. Тобто, достатньо знищити на такому кладовищі один якийсь скелет, що став пологовим будинком для цієї некросутності – і перемога в кишені. Але, хоч цей монстр і не є вшанованим членом палати математиків при Йордському Університеті, йому все-таки вистачає клепки захистити свою єдину вразливу частку.

– Най мені ноги до пупа відгризе. Ти ще й із захисту силу витягуєш?.. – Пробурмотів геомант, дивлячись на центральні ворота кладовища магічним зором. А там було чорним по білому видно, що геніальне, складне та, колись, мабуть, дуже насичене енергією захисне павутиння чарів віртуозного некроманта розвіювалося потроху, бо енергія, вкладена в ці чари, засмоктувалася тонесеньким сіро-зеленим струмком кудись вглиб цвинтаря.

– В нас проблеми, ваша милосте? – Підійшов до Грегора староста Прилісної. Гуго стояв, спираючись на велетенський спис, який він взяв із собою у подорож. Двометрова рукоятка мала нагорі закінчення у вигляді трохи загнутого, але заточеного з двох боків півметрового леза з хрестовиною у основі. «Нагіната» – згадав назву подібної зброї геомант. У часи повстання Тріади Проклятих подібну зброю використовувала елітна Пурпурна гвардія Фрідана. Довжина рукоятки та довге, широке лезо дозволяло, за певного хисту, робити жахаючі рублячі удари, якими можна розвалити навпіл більшість існуючих видів неживих ворогів. Що там вже казати за живих. А хрестовина в основі леза була своєрідним фіксатором-стримувачем, якщо наштрикнута на зброю потвора не зупинялася, отримавши поранення, а перла вперед, намагаючись дістатися до ворога. Тож, в умілих руках подібна зброя могла мати чудові оборонні та атакуючі властивості.

– Добре володієш нагінатою?

– Не знаю, вашмилість. – Пожав плечима Гуго. – Нема з ким змагатися. Батьків побратим ще в дитинстві навчив мене з цією штукою ладнати. Його сім’я, наче, з біглих була, до Грейткіллс дісталися з основного Фрідану. Наче служив він там десь…