Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

«Та ви глузуєте з мене, чи що?!» – подумки сказав собі Грегор, але вголос нічого колишньому мисливцю не відповів. Треба було ще подивитися, як справи підуть далі.

А справи пішли доволі стрімко. Поки Архімаг зі своїм супутником злізли з фітоконей та підійшли до головного входу цвинтаря – нічого особливого не відбувалося. Але варто було їх ногам ступити на землю кладовища – як сутінковий барон, вочевидь, відчув соковиту, а головне – живу жертву.

Сотні старих до чорноти скелетів кинулися на Грегора та старосту. В багатьох трупів не було повного набору, тому окремі кістки або й цілі кінцівки замінювало мертвяно-синє світло з проблисками чорного полум'я.

– Старі й немічні скелети? Проти Архімага? – Гмикнув староста, кидаючи погляди на свого барона. – Шось цей окупант кладовища дійсно дурнуватий.

– По-перше, мій любий Гуго, він просто випробовує нас. Змушує показати усі фокуси, щоб вияснити ступінь небезпеки. Тому, я б хотів тебе попрохати здолати якомога більше цих бідолах без моєї допомоги. Впораєшся? Ми теж покажемо цьому сутінковому барону невеличкий фокус, що скажеш?

– Та заради вашмилості будь-який фокус! – Трохи вклонився корпусом Гуго, перехватив свою нагінату зручніше і кинувся в бій.

– Най мене печерна гідра трафить. Я був правий…

Гуго, котрий з розбігу увірвався в натовп скелетів, почавши працювати своєю зброєю, став схожим на один з тих вихорів, що граючись проганяє садибою віконт Д'Альбон, коли думає, що Грегор не бачить. Нагіната в руках колишнього мисливця миготіла, наче крила колібрі і жалила, наче хвіст скорпіона. То тут, то там до немертвого черепа кидалася довга металева тінь, розбивала його на друзки миттєвим ударом – і поверталася назад, утворюючи сталевий захисний вихор навколо Гуго.

Скелети падали щосекунди. Пробиті черепи, розвалені надвоє тіла – хвилини не пройшло, а староста  вже розібрався десь з сотнею скелетів, не отримавши жодної подряпини.

– Надто просто. – Сказав собі під носа Грейткіллс.

І так само, мабуть, в той момент подумала тутешня некро-сутність. Тож усі скелети, до яких не зміг дотягнутися староста зі своєю нагінатою (а це десь ще дві сотні кістяків) попадали на землю вже остаточно мертвими. Сила сутінкового барона покинула їх, щоб втілитися у  новому противнику для відвідувачів цвинтаря.

Дальні від парадного входу могили цвинтаря наче вибухнули зсередини  і до озброєного мисливця поміж похилених надгробків та тернових кущиків зі швидкістю коня, що скаче галопом, чкурнула дуже дивна потвора. Розміром нагадуючи як мінімум двох коней, це була химерна пародія на квітку з ногами павука.

Кістяні лапи, виконані з перероджених, спаяних між собою темною магією кінцівок похованих тут нещасних, закінчувалися доволі потужними кістяними ж клинками, кінці яких підозріло тьмяніли, гарантуючи кожному бодай трішки подряпаному противнику незабутні, але дуже короткі враження. І от ці вісім кістяних лап несли на собі величезний й широкий, як винна діжка, бутон нудотно-сірого кольору. Зовнішній вид цієї "рослини смерті" був настільки гидотним, що гості не втрималися.

– Козлячого лайна йому за комір, яке ж воно гидке! Найогидніша пародія на флору, що  я бачив!

– Най мене грейткіллські вишні зжеруть, якщо ви не правий, вашмилість! Більш огидного страхопуда ще й пошукать треба. То... ви його самотужки кикнете, чи мені?..

– Гхм... А давай ти. – Неочікувано погодився Грегор. – Єдині два моменти.

Архімаг склав губи трубкою і видихнув у бік компаньйона. Наче нізвідки в повітрі взялася хмарка сіро-білого пилу й миттєво всмокталася у постать старости. Гуго навіть зойкнути не встиг.

– Це чари Гранітного Обладунку. Тепер його лапи для тебе не такі вже й страшні.

– Красно дякую, вашмилість! – Схилив Гуго голову, яка тепер дещо нагадувала голову гранітної статуї. – Зараз гляньмо, що там у тієї потвори всередині!

Староста Прилісної знов закрутив навколо себе нагінату – і кинувся назустріч немертвому чудовиську. Але сутінковий барон був всеж-таки не зовсім магічним дегенератом. Зробивши висновки щодо зброї Гуго та її ефективності на близькій дистанції, він дещо змінив тактику, не підсовуючи павучі лапи свого створіння під зону ураження нагінатою. Некро-павук зупинився десь за десять метрів від супротивника і вистрілив зі свого огидного бутона десятком чорних, липких на вигляд стрічок. Стрічки звивалися, як щупальця та мали на своїх закінченнях якісь довгі, рухливі, білесенькі волосинки, при одному лишень погляді на котрі Гуго захотілося спалити кладовище й проорати потім його з сіллю. Тож не дивно, що за декілька секунд смертельного танцю некро-павук позбавився половини своїх щупальців. Аж ось чорні стрічки, що ще лишилися, наче збожеволіли, збільшивши власну швидкість у декілька разів. І нагіната, що мало вже не перетворилася на ураган, все-таки проґавила один удар. Ну як, удар. Легеньке зіткнення однієї зі стрічок та вбраного у захисні чари плеча Гуго. Але в той же момент Грегор відчув, як його чари стикнулися з концентрованою Пітьмою тутешньої сутності. І не змогли встояти. Тож новий староста Прилісної, наче пробка з пляшки, вилетів зі шкарлупи Гранітного Обладунку спиною назад за секунду до того, як Обладунок, починаючи з місця біля плеча, вкрила сітка чорних тріщин. Після цього гранітний каркас майже одразу спалахнув темно-синім, мертвим полум’ям і щез. В ту ж секунду біля огидного бутону просто з-під землі вистрибнуло гігантське коріння і одним плавним, з боку наче й лагідним ударом відправило потвору туди, звідки вона почала свій шлях – кудись на інший бік кладовища.