Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

     Також Фані знайшла інформацію про молодість «Генрієтти Форд». Вона стояла на поліційному обліку в США у 1970-их за вживання канібасу, потім була опорою суспільства (декілька статей з часописів тих часів, як багаті допомагають безхатченкам). А за 2009 рік виплила стаття, що її родина вдвічі зменшила статок через глобальну фінансову кризу 2008 року. Тож її коханий чоловік помер. Остання згадка – за 2015 рік: «Історія сучасної Попелюшки. Генрієтта Форд у захваті, що її єдиний син одружився невідомо з ким».

     Схоже, хакер пана Кестрел був справжнім профі. Легенду, звичайно, розробила тітонька Квітка, але хакер все розмістив саме так, як треба. Щоправда, тепер Фані думала, чи не порушують вони Закон (хоча правоохоронні органи теж працюють під прикриттям). Хакер та Адвокат?

     - Гадаєте, вони це проковтнуть? – Засумнівалася Фані. – Багаті не люблять, коли їхні єдині сини одружуються на незрозуміло кому. І як Ви зробили такі фото, що схожі на Вас у молодості?

     - А це і є мої фото в молодості. Пам’ятаєш, я вчора телефонувала Софійці? Вона сварилася, що я знову влізла до детективної історії через підступного Павла.

     - Але, ж це Ви його втягнули, а не навпаки! – Обурилася дівчина. Тітка засміялася. Павло зітхнув.

     - Ти гадаєш, Софійка мене погано знає? Проковтнуть, як немовлята. Я ж недарма посилалася на мій образ хіпі. До речі, «Генрієтта Форд», це один з моїх оперативних псевдонімів. Я так декількох наркобаронів викрила.

     - Не знала, що ЦРУ займається обігом наркотиків, - вирячилася Фані.

     - Та хто цим тільки не займається.

     Двері таксі відчинилися і з нього повільно вилізла вагітна пані та чоловік, що кульгав. Чоловік розплатився з таксистом. Пані була у широкій рожевій сукні, яка доволі добре приховувала стан господарки, але все одно було видно, що за декілька місяців в цьому світі з’явиться нове дитя любові. Майбутня матуся була брюнеткою із зачіскою у стилі «паж». А ще на ній були рожеві сонячні окуляри, хоча день був похмурий, та ще вона мала перстень у вигляді черепа на середньому пальці лівої руки.

     Її супутник всім своїм виглядом демонстрував, що він помилився століттям. Його костюм (сюртук та штани у чорно-білу смужку, жовто-багряний жилет та біла сорочка) так і волав, що він секретар якогось заможного англійця, що жив на початку 20-го століття, що підкреслювала тростина, вірніше – ціпок. Обличчя ж чоловіка було майже як у Чарльза Роберта Дарвіна – він був лисуватий та з великою бородою, щоправда, не такий старий і форма носа та, якщо вже казати чесно, й деяких інших зон обличчя відрізнялися від творця «Теорії еволюції».  На носі у нього були модні окуляри, які постійно спадали, тож він постійно поправляв їх.

     Вагітна брюнетка зупинилася перед дверима, очевидно, якогось офісного приміщення, а може й бару. Вона кинула погляд на свого супутника, той не звертав на пані увагу, натомість витяг манюнє дзеркало та став поправляти свою краватку. Брюнетка почала роздратовано стукати ногою, вдягнутою у туфлю на не дуже високому підборі. Бородань заховав дзеркальце та схрестив руки на грудях.

      Невідомо, скільки б ще продовжувалася б ця битва сильних особистостей, але двері відчинилися з середини, і з них вилетіла розлючена фарбована білявка, яка заявила киянам та гостям міста:

    - За таку ціну, я сама одружу на собі принца Уельського та Марка Цукерберга!

    Шанувальник Дарвіна скривився, а чорнява пані прикрила рот рукою – їй було смішно, але вона явно була діловою, тож проскочила у вхідні двері. Її супутник, ніби неохоче, прошкандибав за нею.

      - Пані Анастасіє, - постукала до кабінету своєї керівниці секретарка Ліда. – Тут до Вас гості. Кажуть, їм призначено.

       - Як їхні прізвища? – Запитала руда, із штучними кучерями, пані. Як же це було недоречно! Вона щойно втерла носа тій психованій з Фейсбуку!

     - Форд, - повернулася із новоздобутою інформацією секретарка. Руда, пані, що сиділа, як королева за дорогезним столом зітхнула:

      - Нехай заходить.

      Що ж, кабінет був доволі великим, як для центру Києва. Оформлювала його явно жінка, але жінка 21-го століття: розкіш перепліталася із раціональним мінімалізмом. А жіночі прагнення до затишку, у вигляді м’яких крісел та ваз з квітами, очевидно для комфорту клієнток, вдало поєднувалися із надсучасною офісною технікою. У рамках висіли нагороди. А на книжковій полиці, майже ненав’язливо, стояли фото із щасливими молодятами (у більшості, різниця у віці складала, щонайменше 20 років)  які були підписані: «З вдячністю за наше щастя», переважно англійською.

     - Дуже затишно, - сказала Фані, притримуючи подушку, щоб не сповзла. Цього разу вона підклала лише одну подушку.

     - Е…е…, - пані Анастасія була жінкою винахідливою, але їй було важко уявити під яким соусом продати багатому іноземному нареченому вагітну, не його дитиною, е… кандидатку. – Вибачте, - сказала власниця шлюбної агенції «Ліхтар кохання», – коли Ви телефонували, то не сказали, що… е… ви прийдете не одна.

     - О, він майже безпечний, - похлопала Фані по плечу бородатого Павла. - Чи ви про мого малюка? – Із ніжністю вона погладила свій живіт. Павло ж озирався і його окуляри постійно сповзали, що давало йому можливість майже непомітно робити фото. – Ні, ні, я не для себе сюди прийшла, - Фані наполегливо гаркавила. -  Справа у матусі мого чоловіка. Можна присісти?