Читати книгу - "10 успішних компаній. Нова якість підприємництва в Україні, Олег Криштопа"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Випас корів там досить специфічний: вся територія на полонині обгороджена, — згадує свій перший досвід Петро Пригара. — Пастуха як такого не треба. Коли маєш час, можеш пройтися вздовж огорожі, подивитися, чи немає проблем, якісь кілки забити. Воду підведено на всіх ділянках, для всіх корів. Тридцятеро корів ідуть ранком на дойку, ночують там і ввечері теж на дойку. То було перше моє стажування. Потім були вже стажування на більших підприємствах, сироварнях у селах, де молоко було привозне, без дойки корів. То було Форне де Сує, сироварня Аушніце, там ціле покоління сироварів. Тоді, коли ми були, вони переробляли дванадцять тонн молока в день. Тепер переробляють десь двадцять. Я недавно заїжджав туди.
Стажування, крім знань, приносили ще й невеликі заробітки для будівництва сироварні. Але минав час, а справа ніяк не зсувалася з мертвої точки. Хабарів не давали, тож кожен дозвіл вимагав багато часу і зусиль. Поволі люди втрачали віру в те, що сироварню колись вдасться побудувати. Один за одним з гурту виходили люди — разом зі своєю фінансовою часткою. Врешті Петро залишився удвох зі своїм братом. Але перед самим запуском сироварні пішов і той. Петро Пригара виявився найтерплячішим.
У 2002-му він уже сам таки відкрив сироварню в Нижньому Селищі.
СОЦІАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Головною ідеєю сироварні було не просто почати бізнес, а створити соціальний проект. Крім власне підприємства, відкрилася громадська організація. Найперше відновили діяльність садочка. Районна влада ставилися до цього скептично, але громада села самоорганізувалася, і проект було втілено у життя.
Потім виникла ідея проводити фестивалі. Підгледіли у Швейцарії.
— У 2000 році один зі шкільних учителів, якому було вісімдесят років, підійшов до молодих учителів і сказав: хлопці, може, ми би щось зробили. Так започаткували фестиваль «Селиська співанка». І фестиваль от уже відбувся п’ятий раз, було до десяти тисяч людей, приїжджали «Mad Heads», Олег Скрипка.
У Нижньому Селищі оселилося одразу кілька кооператорів з Лонго Май. Один із них, Юрген, зайнявся виробництвом соків прямого віджиму, щоб урятувати місцеві яблуневі сади. А ще заснував з місцевих музикантів гурт «Гудаки». Інший, Орест, заснував невелике підприємство з виробництва ковбас.
ВОДА
Тим часом перед сироварнею та й перед усім Селищем постала гостра проблема — вода. Багато років село користувалося брудними поверхневими водами. Найближче джерело чистої води — за чотири з половиною кілометри від села. Начебто недалеко, але проект все одно коштовний.
Вирішити проблему допоміг випадок. Якось Петра Пригару запросили допомогти з перекладом на одному урядовому заході. Відкривали дамбу, був присутній міністр зі Швейцарії, а перекладача не знайшли. Петро виручив і подарував швейцарцеві сир. Того зацікавила сироварня, і він запросив Пригару на обід. Але не приватно, а у справі. В результаті швейцарці допомогли забезпечити село чистою водою:
— Дирекція з питань розвитку і співробітництва прибула в нашу громадську організацію, заключили договір, перерахували нам на той час п’ятсот сорок чи п’ятсот п’ятдесят тисяч гривень. І ми побудували водопровід чотири з половиною кілометри, резервуар на схилі, насосну станцію, півтори кілометра високовольтної лінії і подали водичку у садок, амбулаторію, школу. Поставили у центрі села, щоб кожен міг зупинитися і набрати. Дали у сироварню, на будинок культури, який ми теж відновили.
ПРОБЛЕМИ
Хай у вас не складається враження, що проект «Селиська сироварня» завжди успішно розвивався. Найважчими були перші три роки. Український споживач був просто не готовий до нового продукту. Щоб пояснити, про що йдеться, Петро Пригара розповідає анекдотичний випадок. Під час першої поїздки українців у Швейцарію їх завели у велику крамницю, де була сила-силенна різних сирів. Господарі чекали запитань. І першим від українців пролунало питання: а де тут швейцарський сир. Ті здивовано переглянулися і відповіли: так весь сир тут швейцарський, тобто вироблений у Швейцарії. Бідні українці, виховані в СРСР, взагалі нічого не знали про сорти сиру, крім того, що буває швейцарський і голландський.
— От у такому стані був український споживач на 2003 рік, — бідкається Пригара. — Пояснити йому: для чого ця шкірка, для чого дозрівання в підвалах, що саме це дає смак — було дуже важко. Люди знали голландський сир, який не має шкірки, не має ні вираженого смаку, ні запаху. І тоді не було, як тепер, моди на екопродукти, натуральні продукти.
У 2003 році, коли Селиська сироварня тільки починала виробництво і продажі, спеціальних сирних крамничок просто не існувало. Ринок продажів тільки створювався. Продати продукцію було дуже важко.
— У Київ їздили дуже багато. З сумочкою. І коли приходили пропонувати комусь продукт, то взагалі не починали з назви. Коли питали, що продаєте, я одразу діставав дощечку, сир і нарізав. Давав скуштувати. А вже після того переходив до розмови.
Знаходилися люди, які допомагали знайомствами чи порадами. Але все одно фірма замість прибутку приносила лише збитки. На третій рік Петро Пригара реально зневірився. Хоча його вчителі попереджали, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «10 успішних компаній. Нова якість підприємництва в Україні, Олег Криштопа», після закриття браузера.