Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Наші обіцянки, Ана Маіс 📚 - Українською

Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Наші обіцянки" автора Ана Маіс. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 87
Перейти на сторінку:

Але все ж я розуміла, що вона має рацію, бо по іншому я ніяк не дізнаюсь. Тому мені доведеться набратись сміливості й зробити це…

Схопивши зі стола документи я встала зі стільця та покрокувала до стелажа. Порозкладавши все по поличках я зупинилась біля свого робочого стола, щоб поправити канцелярські приладдя. Мій стіл не був прикладом ідеальності, але він був у охайному вигляді.

— Трясця! — лайнулась я, коли ручка впала з моєї руки та покотилася під стіл.

Я роздратовано закотила очі та опустилась на коліна. Нахилившись під стіл я зосереджено провела поглядом по підлозі. Я полегшено видихнула, коли річ потрапила у поле мого зору. Простягнувши руку я дістала ручку, і вже була готова вставати, коли почула позаду себе аж занадто знайомий голос :

— Потрібна допомога? — запитав Давид своїм грубим голосом.

Я різко піднялась на ноги ледь не гепнувшись головою до краю стола.

— Ні, все в порядку. Я просто досягала ручку, яка впала під стіл. — почала пояснювати я, сказавши  все на одному видиху.

—Зайди, будь ласка у мій кабінет, — сказав він.

Серце пришвидшило удари, віддаючи в барабанні перетинки. Я провела спітнілими долонями по своїй чорній спідниці, розгладжуючи складки.

Мені стало водночас цікаво і страшно. Давид ніколи не кликав мене до себе в кабінет по робочих питаннях, бо я тільки асистентка Влада. І також не варто залишати без уваги те, що робочий день добігає кінця. Тому я дійшла висновку, що це можу бути особисте.

 Якщо я піду в мене появиться шанс поговорити з ним, і розповісти те що я відчуваю. Давид звів брови чекаючи, коли я почну рухатись, бо я заклякла на місці.

— Е-м-м… я зараз не зможу. — швидко промовила я. — Мені терміново потрібно до Влада.

Я схопила  ті самі документи зі стелажа, і пішла в сторону кабінету Влада. Я не була готова бути з ним наодинці. Обернувшись я бачила, як він нахмурив брови думаючи про щось. Взявшись за клямку дверей я ще раз обернулась, але в коридорі вже нікого не було.

На моїй душі з’явилось полегшення, і я швидко заштовхала папери назад, схопила свої речі та забігла в ліфт. Мені пощастило, що він вчасно зупинився на моєму поверсі. Спустившись вниз в холі мене помітила Оля. Вона махнула мені рукою, щоб я підійшла до неї.

— Ти додому?

— Угу. Сьогодні вдалось піти швидше,  — відповіла їй. — А це куди?

Я кивнула на пакунок, який вона тримала в руках.

— Мене нагородили ним, і сказали передати у юридичне бюро. — видихнула вона.

Коли ми вийшли на вулицю Ігор стояв спершись на капот автомобіля. Я подумала, що було б не погано запропонувати їй поїхати зі мною. Але спершу я мала запитати дещо важливе.

— Готові їхати? — запитав Ігор тільки-но я підійшла до машини.

— Так. Але спершу я б хотіла дізнатись чи повинні ми чекати на Давида?

— Давид Олександрович повідомив, щоб я за ним приїхав пізніше. — чітко сказав чоловік.

Я задоволено кивнула, і махнула головою Олі.

— Не хочеш поїхати з нами? — запитала її. — Ігор підвезе тебе.

— Та ні, — відмахнулась вона. — Тут декілька кварталів, думаю за пів години встигну дійти.

Я шоковано витріщилась на неї. Тепер вона точно має поїхати з нами.

— Нам по дорозі. До того ж, так ти швидше покінчиш з цим та повернешся додому. — наполягала я. 

Я простягнула руку до ручки та відкрила дверцята. Її погляд метався між мною та машиною. Я помітила, що її схоже було незручно. Але я не мала наміру відставати від неї.

— Ну, гаразд! — здалася вона, і першою сіла в автомобіль.

Вона продиктувала Ігорю адресу, і за декілька хвилин ми вже були на місці. Нам пощастило, що не було пробок.

— Дякую, що підвезла. — промовила вона, відкриваючи дверцята.

— Повідом, якщо буде щось  потрібно.

— Гаразд. Гарного вечора!

— Бувай.

Я помахала їй рукою, коли автомобіль рушив з місця.

— До будинку Давида Олександровича? — запитав Ігор, дивлячись на мене в дзеркало.

Я легенько кивнула.

— Так. — тихо прошепотіла.

1 ... 36 37 38 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наші обіцянки, Ана Маіс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наші обіцянки, Ана Маіс"