Читати книгу - "Нунчі. Корейське мистецтво емоційного інтелекту, Юні Хонг"

Якщо ви не впевнені, що ваш страх — це наслідок ірраціональної тривожності чи намагання нунчі привернути вашу увагу до небезпеки, щонайперше визначте, де саме у вашому тілі виникає відповідне відчуття.

Коли нунчі одержало й опрацювало інформацію, будь-які сильні відчуття, наприклад страх, будуть більш вираженими у животі: холод у шлунку, намацальний, навіть жахливий. Під час панічної атаки ваш мозок-розумник намагається спантеличити вас, і відчуття виникає у двох місцях у тілі водночас — у голові й грудях, до того ж у грудях воно буде сильнішим. Якщо вам здається, що важке ковадло тисне вам на груди, заважаючи дихати, це прояв тривожності, а не наслідок роботи нунчі.

Нунчі активує інстинкт виживання, запускає реакцію «бийся або тікай». Саме ця здатність допомагає матері відчути, що її дитині загрожує небезпека, надає їй блискавичної швидкості, щоб миттєво опинитися в кімнаті, і надлюдської сили, щоб утримати важку дубову полицю, яка могла б розчавити малюка. Тривожність не дає змоги зробити нічого подібного.

Щоб пов’язати певні почуття з певними частинами тіла, потрібен досвід. На мій погляд, достатньо усвідомити цей зв’язок разів з десять за різних життєвих обставин, щоб ця звичка почала здаватися вам природною. Значну перевагу в цьому процесі дістають люди, які займаються йогою, медитацією або якимось спортом, що вимагає розуміння взаємовпливу свідомості й тіла. Мені у розвитку цієї звички допоміг пілатес. Коли мій тренер з пілатесу каже: «Під час цієї вправи мають більше працювати м’язи спини, аніж рук», я знаю, як свідомо напружити спину, щоб саме в цій частині тіла відчувалося навантаження. Ця звичка пришвидшить оцінювання вами того, як певні думки й почуття взаємопов’язані з певними органами тіла.

Якщо це здається вам маячнею, зверніться до власного досвіду. Якщо ви декілька годин намагалися розв’язати складну математичну задачу, у вас болітиме голова, а не палець на нозі. Якщо ви заскочили кохання свого життя за подружньою зрадою, то відчуєте, ніби вас ударили в сонячне сплетіння, а не у вухо. Насправді ви завжди усвідомлюєте зв’язок почуттів і певних зон тіла.

Подорожувати з майстрами нунчі надзвичайно приємно. Вони можуть зайти в аптеку чи магазин у країні, де ніколи раніше не були, і, навіть не володіючи мовою місцевого населення, чарівним чином знайти полицю з гранатовим соком чи слоїк з цілющим кремом зі зміїної отрути, ніби все життя саме тут усе й купували. Їм легко пояснюють, як саме пройти в потрібне місце, хоча вони й не розуміють мови. Вони вибирають чудовий ресторан, не звертаючись по пораду до місцевого гіда й виходячи лише з власної інтуїції.

Такі люди тонко відчувають різницю між культурами, ба більше, ця різниця їх захоплює. Вони розглядають її як частину досвіду від подорожі незнайомою країною. Досвіду, який вони готові прийняти. Ця їхня здатність здається цілком природною, але кожен із нас може розвинути в собі хист до пильності, який робить людину бажаним гостем у будь-якій країні.

І навпаки, люди, яким бракує нунчі, виснажують нас у подорожі та спричиняють численні сварки. Ми часто чуємо, що пари розпадаються після тривалої спільної подорожі — а іноді навіть під час неї. Причина полягає в тому, що брак нунчі опиняється в центрі уваги саме у незвичному оточенні, і друга людина в цих взаєминах не вірить власним очам.

Мандрівники без нунчі випорожнюються в біде. Вони випадково ображають місцевих мешканців. Витрачають гроші на вуличні картярські ігри або сплачують зависоку ціну на ринку, тому що уявлення не мають, скільки має коштувати сир. Дозволяють шахраям відволікти себе, а потім поцупити гроші. Вони ходять у небезпечні райони незнайомого міста, бо не помічають, що там їм щось може загрожувати. Влаштовують істерики, оскільки бояться загубитися. Іноді своїми вчинками навіть наражають на небезпеку тих, хто подорожує разом з ними. У такі миттєвості нестача нунчі вже не здається кумедною, і від думки про те, що подібна поведінка дещо дратує, свідомість переходить до… «Поряд з цією людиною я почуваюся в небезпеці. Невже я дійсно хочу підтримувати з нею дружні/романтичні стосунки?»

Людям без нунчі так складно подорожувати, тому що вони схильні до невротичного страху змін. Невипадково нездатність пристосуватися до змін — чільний фактор під час розлучення. Адаптація до змін — головний хист справжнього майстра нунчі.

Попри те що ви навряд чи виявитеся людиною без нунчі, навіть частковий брак нунчі завадить вам насолодитися подорожами так, як ви могли б. Отже, ви позбавляєте себе однієї з найбільших насолод у житті — і досвіду, який найкраще розвиває нунчі.

Моя подруга Хелен, яка має бездоганне нунчі, говорить: «Уважати, що всі такі, як ти, — означає припускатися однієї з найбільших помилок у житті». Це правда, коли йдеться про життя загалом. І це правда, коли йдеться про подорожі.

Ось декілька прикладів прохань моїх друзів, які навідувалися до мене в Париж:

• «Скажи їм, що мені потрібно дегустаційне меню на дванадцять страв і всі страви мають бути вегетаріанськими».

• «Скажи їм, що я хочу поговорити з менеджером про надто повільне обслуговування в цьому закладі».

• «Скажи тій парочці, що через їхні цигарки в мене зараз почнеться алергія» (варто зазначити, що цієї миті ми сиділи на терасі ресторану й на всіх столиках стояли попільнички).

Якщо ви не уявляєте, як можна не висувати таких необґрунтованих вимог, дайте світові спокій. Раджу вам сидіти вдома та грати у відеоігри абощо. І нехай ваш закордонний паспорт ось-ось утратить чинність — не поновлюйте його.

Звісно, неможливо знати геть усе про країну, де ви ніколи не були. Ось декілька універсальних правил, які допоможуть вам на 90 % території нашої планети, де живуть люди.

Професор Мінсу Кан — справжній експерт з використання нунчі за кордоном, адже він виріс у сім’ї співробітника дипломатичного корпусу Кореї, тож у дитинстві жив у багатьох країнах світу. Він зазначає, що в Ірані, де він колись мешкав, треба «бути дуже обережним з компліментами: іранець віддасть вам річ, яка вам сподобалася, й образиться, якщо ви не візьмете його подарунок».

Мандрівник, якому бракує нунчі, можливо, відмовиться вірити в існування подібних культурних традицій. Але невже ви гадаєте, що хтось просто вигадує такі історії, коли радить вам поводитися певним чином? Невже ви будете наполягати: «Так, я розумію, що ти кажеш, але мушу залишатися собою»?

Припустімо, що ви завітали до іранського державного службовця. Вражені його дорогою лампою, ви висловлюєте комплімент, і службовець вам її дарує. Гарні новини: у вас з’явилася чудова лампа. Погані новини: ви ніяк не можете визначити, чи хотів господар будинку взагалі комусь віддавати цю лампу.