Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 3. Драматичні твори, Микола Васильович Гоголь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Під час вистави я помітив, що початок четвертої дії холодний; здається, немовби хід п’єси, досі плавний, тут урвався або тягнеться ліниво. Признаюсь, ще під час читання тямущий і досвідчений актор зробив мені зауваження, що не так зручно, що Хлестаков починає перший просити позичити йому грошей, і що було б краще, якби чиновники самі йому запропонували. Шануючи зауваження досить тонке, що має свої справедливі сторони, я, однак, не бачив причини, чому Хлестаков, бувши Хлестаковим, не міг попросити перший. Але зауваження було зроблене; «виходить, — сказав я сам до себе, — я погано виконав цю сцену». І справді, тепер, під час вистави, я побачив ясно, що початок четвертої дії блідий і носить ознаку якоїсь утоми. Повернувшись додому, я одразу ж узявся до переробки. Тепер, здається, вийшло трохи сильніше, принаймні природніше і більше пасує до справи. Але в мене немає сил клопотатися про включення цього уривку в п’єсу. Я стомився; і як згадаю, що задля цього треба їздити, просити і кланятися, то Бог з ним, — нехай краще під час другого видання або відновлення «Ревізора».
Ще слово про останню сцену. Вона зовсім не вдалася. Завіса закривається в якусь невиразну хвилину, і п’єса здається немовби незакінченою. Але я не винен. Мене не хотіли слухати. Я й тепер кажу, що остання сцена не матиме успіху доти, поки не зрозуміють, що це просто німа картина, що все це повинно являти одну скам’янілу групу, що тут закінчується драма і її змінює заніміла міміка, що дві-три хвилини слід не закривати завісу, що відбутися все це повинно в тих же умовах, яких вимагають так звані живі картини. Але мені відповідали, що це зв’яже акторів, що групу треба буде доручити балетмейстерові, що, до деякої міри, навіть принизливо для актора, і т. п., і т. п., і т. п. Багато ще інших і т. п. побачив я на мінах, які були ще прикріші, ніж словесні. Незважаючи на всі ці і т. п., я стою на своєму, і сто разів кажу: «ні, це не зв’яже анітрохи, це не принизливо». Нехай навіть балетмейстер створить і складе групу, якщо тільки він спроможний відчути справжнє становище кожного персонажа. Таланта не спинять вказані йому межі, як не спинять річку гранітні береги; навпаки, ввійшовши в них, вона швидше й повніше несе свої води. І в даній йому позі актор, що почуває, може виразити все. На обличчя його туї’ ніхто не наклав оков, розміщено тільки саме групування; обличчя його вільне виразити всякий рух. І в цьому онімінні для нього безодня різноманітності. Переляк кожної з дійових осіб не схожий один на одного, як не схожі їх характери і ступінь боязні і страху, внаслідок значності вчинених кожним гріхів. Інакше буде приголомшений городничий, інакше приголомшена дружина і дочка його. Інакше лякається суддя, інакше попечитель, поштмейстер і т. п., і т. п. Інакше будуть приголомшені Бобчинський і Добчинський, які й тут не зрадили себе і звернулися один до одного із занімілим на губах запитанням. Самі тільки гості можуть остовпіти однаково, але вони далина в картині, яка окреслюється одним помахом пензля і вкривається одним колоритом. Словом, кожний мімічно продовжує свою роль, і, незважаючи на те, що, очевидно, підкорив себе балетмейстерові, може завжди залишитися високим актором. Але мені нестає більше сил клопотатися і сперечатись. Я стомився і душею й тілом. Присягаюсь, ніхто не знає і не чує моїх страждань. Бог з ними з усіма; мені остогидла моя п’єса. Я хотів би втекти тепер бог знає куди, і моя майбутня подорож, пароплав, море та інші, далекі небеса, самі тільки можуть освіжити мене. Я прагну їх, наче бог знає чого. Ради Бога, приїжджайте швидше. Я не поїду, не попрощавшись з вами. Мені ще треба багато сказати вам того, що неспроможний сказати нестерпний, холодний лист…
1836 р., травня 25.
С.-Петербург.
Переклад Д. Бобиря
II
Попереднє повідомлення для тих, хто захотів би зіграти як слід «Ревізора»*
1
[Початкові сторінки, переписані Гоголем начисто]
Найбільше треба побоюватися, щоб не впасти в карикатуру. Нічого не повинно бути перебільшеного або тривіального навіть в останніх ролях. Навпаки, слід особливо старатися акторові бути скромнішим, простішим і немовби благороднішим, ніж в дійсності є зображуваний персонаж. Чим менше думатиме актор про те, щоб смішити й бути смішним, тим більше виявиться смішне взятої ним ролі. Смішне виявиться само собою саме в тій серйозності, з якою виконує своє діло кожний з персонажів, виведених у комедії. Всі вони зайняті заклопотано, метушливо, навіть ревно своїм ділом, ніби найважливішим завданням свого життя. Глядачеві тільки з боку видно нікчемність їх турботи. Але вони самі зовсім не жартують і вже ніяк не думають, що з них хто-небудь сміється. Розумний актор, перше ніж схопити дрібні химери й дрібні зовнішні особливості приділеного йому персонажа, повинен старатись уловити загальнолюдське вираження ролі… повинен розглядіти, для чого покликана ця роль, повинен розглядіти головну й переважну турботу кожного персонажа, на яку витрачається життя його, яка становить постійний предмет думок, вічний цвяшок, що сидить у голові. Вловивши цю головну турботу виведеного персонажа, актор повинен з такою силою перейнятися нею сам, [щоб] думки і прагнення взятого ним персонажа немовби засвоїлися ним самим і перебували б у голові його невідлучно протягом усього часу вистави п’єси. Про окремі сцени й дрібниці він не повинен багато дбати. Вони вийдуть самі собою вдало й добре, якщо тільки він не викине ні на хвилину з голови це головне, що засіло в голові його героя. Усі ці частковості й різні дрібні особливості, — якими так щасливо вміє користуватися навіть
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 3. Драматичні твори, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.