Читати книгу - "В пошуках Аляски"

Дивна річ, я ніколи про це не замислювався.

— Не знаю,— відказав я, поклавши руку їй на поперек.— Іноді вони просто кумедні. Наприклад, коли йшла Громадянська війна, генерал Седжвік сказав ось що: «Та вони і слона не підстрелять з такої відста...» — і тут у нього поцілили.— (Лара засміялася).— Але часто у смерті людей можна побачити їхнє життя. Останні слова показують, якою людина була за життя і чому тепер пишуть її біографію. Ну, розумієш?

— Ага,— сказала вона.

— «Ага»? Просто «ага»?

— Ага,— повторила Лара і повернулася до читання.

Я не знав, як з нею розмовляти. Ця спроба мене розчарувала, тож за хвилю я підвівся.

І поцілував її на прощання. Хоч це я зробити міг.

У себе в кімнаті я застав Аляску з Полковником, і ми пішли до мосту, де я знову в найдрібніших деталях розповів про своє фіаско з феляцією.

— Не можу повірити, що вона в тебе двічі за день взяла,— сказав Полковник.

— Фактично один раз. Реально один,— виправила Аляска.

— Все одно. Тобто. Все одно. У Пампушечка на сопілці пограли.

— Бідолашний Полковник,— сказала Аляска з жалісливою посмішкою.— Я зробила б тобі мінет зі співчуття, але надто прив’язана до Джейка.

— Жах який,— сказав Полковник.— Тобі тільки з Пампушечком дозволяється фліртувати.

— Але у Пампушечка є ді-івчина! — засміялася вона.

Увечері ми з Полковником пішли в кімнату до Аляски — відзначити успіх «Ночі в сіннику». Вони з Полковником останні кілька днів тільки те й робили, що святкували, а в мене сили долати «Суничний пагорб» не було, тому я просто сидів і жував кренделі, поки вони пили вино з паперянок з квіточками.

— Ми вже не з пляшки дудлимо, друже,— зазначив Полковник.— Підвищуємо рівень!

— Це старовинний південний конкурс пияків,— відповіла Аляска.— Ми сьогодні влаштуємо Пампушечкові вечір з життя справжнього Півдня: будемо хиляти паперянку по паперянці, аж хтось із пияків упаде.

Отак вони і вчинили, підвівшись лише об одинадцятій вимкнути світло — щоб Орел не прилетів. Вони трохи балакали, але переважно пили, я відключився від розмови і почав у темряві роздивлятися корінці книжок з «Бібліотеки життя Аляски». Навіть після міні-потопу, який знищив частину книгозбірні, я міг би самі назви книжок у тих навалених стосах читати до ранку. На один стос Аляска необдумано поставила пластикову вазу з дюжиною білих тюльпанів, і я поцікавився, звідки вони, Аляска мимохідь відповіла: «У нас із Джейком річниця»,— і я вирішив подробицями на цю тему не цікавитися і далі вивчав корінці, думаючи про те, як мені використати останні слова Едгара Алана По (до вашого відома: «Господи, спаси мою бідолашну душу»), і раптом почув, як Аляска каже:

— Пампушечок нас навіть не слухає.

— Слухаю,— заперечив я.

— Ми говорили про гру «Правда чи виклик»[12]. Вона для семикласників чи й досі годиться?

— Я не грав ані разу,— зізнався я.— У мене в сьомому класі друзів не було.

— Тоді вирішено! — заволала вона трохи заголосно, якщо врахувати пізню годину, та ще й той факт, що вона пила вино у власній кімнаті.— Правда чи виклик!

— Гаразд,— погодився я,— тільки з Полковником я цілуватися не буду.

Полковник розвалився в кутку.

— Я не можу цілуватися. Занадто напився.

Аляска почала:

— Пампушечку, правда чи виклик?

— Виклик.

— Іди до мене.

І я так і вчинив.

Отак відразу. Я нервово засміявся, а Аляска наблизилася до мене, нахилила голову, і ми поцілувалися. Між нами — нуль шарів одягу. Наші язики, танцюючи, переходили то в мій рот, то в її, аж не лишилося ні мого рота, ні її рота — вони з’єдналися в один загальний рот. Смак цигарок, газованки, вина і гігієнічної помади. Аляска торкнулася рукою мого обличчя, провела ніжними пальцями по підборіддю. Ми опустилися на ліжко, не припиняючи цілуватися, Аляска згори, а я почав рухатися, лежачи під нею. На мить я відхилився і запитав: «Що тут відбувається?» — а вона притиснула пальця до вуст, і ми цілувалися далі. Потім вона схопила мою руку і поклала собі на живіт. Я обережно перевернув її і ліг згори, відчувши рукою плавний вигин її спини.

Я знову відхилився.

— А як же Лара? А Джейк?

Але вона знову зашикала мене.

— Поменше язиком плескай, а побільше губами,— звеліла вона, і я старався, як міг. Я думав, що язик — головне, але ж вона тут експерт у цій справі.

— Боже,— раптом досить голосно сказав Полковник.— Мелодрама розгортається просто на очах.

Але ми не звернули на нього уваги. Аляска пересунула мою руку з талії на груди, і я почав обережно її обмацувати, повільно застромивши пальці під футболку, але згори бюстгальтера, спочатку обвів контур, а потім стиснув персо долонею.

— Це в тебе добре виходить,— прошепотіла вона, так і не відірвавши від мене вуст. Ми рухалися разом, я лежав у неї між ногами.

— Дуже гарно,— знову прошепотіла Аляска,— але я страшенно спати хочу. Далі буде?

Вона знову мене поцілувала, я не хотів відривати від неї вуст, а вона вилізла з-під мене, поклала мені голову на груди і миттєво заснула.

Сексу в нас не було. Ми навіть не роздягнулися. Я не торкався її голих грудей, а її руки тільки торкалися моїх стегон. Але це було неважливо. Вона заснула, а я прошепотів:

— Я кохаю тебе, Аляско Янг.

Коли я вже поринав у сон, заговорив Полковник:

— Чувак, ти що, з Аляскою лизався?

— Ага.

— Це погано скінчиться,— сказав він сам до себе.

А потім я заснув. Глибоким, досі-просякнутим-її-смаком сном — сном, який практично не дає відпочинку, але з якого важко випірнути. А потім я почув, як дзвонить телефон. Здається. І здається, хоча я не знаю напевно, Аляска підвелася. Здається, я чув, як вона вийшла. Здається. І як довго її не було — гадки не маю.

Але ми з Полковником прокинулися, коли вона повернулася, бо вона щосили торохнула дверима. Вона ридала, як і тоді, вранці після Дня подяки, тільки ще дужче.

— Мені треба вибратися звідси! — крикнула вона.

— Що сталося? — запитав я.

— Я забула! Господи, скільки разів я можу так лажати? — сказала вона. Я навіть не встиг замислитися, про що ж вона забула, бо вона знову закричала: — МЕНІ ПРОСТО