Читати книгу - "Наречена мого брата, Ярл Конг"

Якщо минулого разу потрібно було добряче голову поламати над тим, щоб дізнатися адресу, з якої було відправлено повідомлення, то цього разу куди простіше. Ніби відправник цього смс вирішив пожалкувати мої мозкові ресурси, тому тут все кардинально зрозуміло.

Це карта. Звичайна онлайн-карта, якою ми користувалися з Леркою, щоб дібратися до потрібного місця призначення з тією психлікарнею. Тоді з неї було користі як з цапа молока, наразі ситуація куди оптимістичніше. В плані зрозумілості об'єкта, на якому була зосереджена увага. Але не в плані того, що я побачила на цій онлайн-карті.

"Жіноча виправна колонія спеціального призначення" - без сумнівів саме на цю споруду хотів натякнути мені відправник даного повідомлення. Оскільки тільки ця назва мала свій логічний початок та свій логічний кінець, на відміну від решти назв, назви котрих були нахабно зрізані програмою, а на випадок якщо я взагалі дурепа, то цю споруду ще й було обведено синім кружальцем. Варто бути останнім недотепою, щоб промазати стосовно того, на що потрібно звертати увагу.

"Я можу попросити тебе про ще одну послугу? Будь ласка, дуже потрібно" - таке от смс я відправила Ростику з надією на те, що поки я прийму душ, хлопець відпише й згодиться ще раз прийти на поміч. При цьому поставила телефон на беззвучний режим, щоб Артур не дай Боже не почув вхідного повідомлення.

"Що, чорт забирай, відбувається?" - глобальне питання, яке виникло в моїй голові, котру я підставила під струмені й намагалася дещо її охолодити, умисно ввімкнувши холодну воду. Навіть льодяну. Від якої пробирало морозом, таке враження скручувало самі кістки. Але наразі це було ідеально задля того, щоб протверезіти та привести думки в хоч якийсь логічний порядок.

Спочатку хтось відправляє мені повідомлення з психіатричної лікарні, щоб я не виходила за Артура. Після прилітає смс від знову ж таки невідомого номера, і вже тут якась жіноча виправна колонія. Та ще й спеціального призначення. Що означає спеціального призначення? Типу для особливо небезпечних злочинців? Максимально загрозливих для суспільства жінок?

Гаразд, навіть якщо так, навіть якщо мої думки вірні, то навіщо мені потрібна ця інформація? Що я забула в тій колонії? Це натяк на те, що саме мені там місце, чи що я забула про якусь людину, яка там наразі знаходиться?

- Емілі, - від роздумів мене відволікає стукіт у двері. Я різко сіпаюся вперед, настільки різко, що ледве втримую рівновагу на слизькому кахлі, бо мені здалося, що я забула закрити двері й Артур зараз ввійде у ванну кімнату, а там лежить мобільний. На який, можливо, прийшло повідомлення від Ростика. - Ти ще там довго?

Серце на мить завмирає, взагалі відмовляючись виконувати свої заводські функції, але після все ж відмирає, коли дверна ручка повертається у вихідне положення, що означає, що двері я закрила і наречений сюди не потрапить без моєї на те згоди. Не прочитає моє прохання до якогось Ростика. І не побачить, як цей Ростик мені любо хоче допомогти. Це листування явно не порадує Артура. А якщо ще й врахувати попереднє смс, коли він зірвався, то і поготів...

- Ні, коханий, ще буквально дві хвилинки і я твоя, - голосно й впевнено кричу, щоб наречений почув мій голос за шумом води, а насправді в глибині душі усвідомлюю, що я не хочу звідсіля виходити. Мій грайливий настрій звівся нанівець і я не бажаю надаватися спокусі разом з Артуром. Наразі це останнє, про що я думаю. Голова забита зовсім іншим.

Та все ж скільки не відтягуй, а з цього уявного будиночка доведеться вилазити, і мені здається, що чим більше я буду затягувати, тим ще важче буде це зробити.

Ще і Ростик нічого не відповів. Я все розумію, в хлопця не так і багато часу було на повідомлення у зворотну сторону, та все ж це не додає позитиву в моїх роздумах. Не має на кого спертися в цій незрозумілій ситуації з посиланням.

"Надіюся, на твою допомогу. Дуже і дуже потрібно."

Відправляю навздогін до першого смс, видаляю обидва до біса, як і те посилання, зарубцювавши його у себе в пам'яті. На щастя, туди Артур не зможе докопатися, що не скажеш про мобільний. Тому підчищаю все зайве, що не має потрапити на очі нареченому, ставлю телефон в режим польоту, щоб не спалитися, коли Ростик щось відповість, і виходжу з ванної кімнати.

- Ой, - я йшла ніби на шибеницю, тому опустила голову донизу й не помітила, як вткнулася в чиєсь тверде тіло. Очевидно, що в тіло нареченого, з яким я не хотіла надаватися плотським утіхам. Тому присутність Артура практично на порозі ванної кімнати стала для мене неочікуваністю, я ледве втримала мобільний, який вже поривався випурхнути з моїх пальців.

- Йди сюди, солодка, - натомість бажання чоловіка було кардинально протилежне моєму й він дуже швидко його показав, просунувши свої руки під халат, котрий я накинула на себе після душу. Дуже вміло пробравшись до моїх грудей.

- Артур, зачекай..., - мені не приємні дотики нареченого. Його пальці холодні. Його погляд мене страшить, хоча це погляд похоті, яка застеляє його очі. - Вибач... у мене ці дні...

Випалюю першу більш-менш адекватну відмазку, яка має зіпсувати настрій чоловіка. Відвадити його від мене. Не дати продовжитися тому, що розпочав наречений.

- Ідеально, - не спрацювало. Замість того, щоб відвернути його від себе, я ще більше Артура привертаю, оскільки він задоволено посміхається, вдавлюючи своє тіло у моє, натякаючи на те, наскільки він збуджений в дану мить, - ідеальний момент, щоб зачати нашу дитинку...