Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Наречена мого брата, Ярл Конг 📚 - Українською

Читати книгу - "Наречена мого брата, Ярл Конг"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Наречена мого брата" автора Ярл Конг. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 79
Перейти на сторінку:
Розділ 35

- Яка ще дитинка? - Обурено вигукую і цю збуреність вкладаю в те, щоб відштовхнути нареченого від себе. Чи то Артур не очікував такого бойового налаштування від мене, чи то я приклала достатньо прихованих сил, але чоловік відходить. Чим дещо полегшує моє критичне становище, тож вирішую кувати, поки не охололо. І я не про те, що твориться в штанях нареченого... - У мене живіт спазмами зводить, мене нудить, а ти хочеш саме зараз дитинку зачати? Ти реально?

- Ось так от буквально за п'ятнадцять хвилин почало нудити й місячні ніби по команді пішли? Це ти хочеш мені сказати? - Артур наступає, знову скорочує між нами відстань до мінімуму, але, на щастя, наразі не розпускає руки й не намагається пробратися ними під халат. А якщо він це зробить... Що ж, далеко не факт, що я справді стримаюся й не виверну вміст шлунка на волю. Я просто намагалася знайти причину, щоб зупинити наміри нареченого, але в цю мить розумію, що мене й справді каламутить і якщо Артур спробує ще раз натиснути...

- Тобто як по команді? Ти про що? - Чорт забирай, він мені не вірить. Не довіряє. Невже зараз зажене назад у ванну кімнату й буде перевіряти мої слова на правдивість? Від цих думок ще гірше стає. Нудота підступає вже до горла. Ось-ось і я осоромлюся по повній програмі.

- Дай сюди телефон, - простягнута рука Артура означає, що я маю смирно вкласти туди свій гаджет і як покірна овечка очікувати, що буде далі.

- Навіщо? - Та я ігнорую його кінцівку, як і тон, котрим він повідомляє, що краще добровільно здати мобільний, ніж перечити його бажанню. Інакше можу отримати прочуханки, яка не сподобається ні мені, ні чоловік не хоче її застосовувати. Та іншого вибору у нього не залишиться.

- Я дещо перевірю і віддам тобі його назад, - вже куди спокійнішим тоном вимовляє наречений. Вирішив, що перегнув палку з цими нахабними приставаннями й наїздами, тож прибіг до іншої тактики? Більш адекватної? Попросту людяної тактики?

- Що саме перевіриш? - А відразу так не можна було? Навіщо було тиснути на газ і лякати?

- Я ж сказав - дещо, - та виявилося, що Артур просто приспав мою пильність, оскільки один різкий рух, і вже МІЙ мобільний в руці чоловіка. Натомість мої пальчики тримають повітря. Тобто нічого.

- Віддай! - Тягнуся до нареченого, щоб повернути свою втрату, але де там, вистачає виставленої руки чоловіка, яка перегороджує мені доступ до гаджета, як шлагбаум для автомобілів. Що ж, один-один в нашій сутичці. Артур не забарився з відповіддю.

- А що, тобі є що від мене приховувати, кохана? - Саме це запитання, ще й підкріплене цим оманливо милим "кохана" змушує мене дещо вгамуватися й не палитися раніше часу. Своєю поведінкою я показую Артуру, що не все так кристально чисто, як то має бути між нареченим та нареченою.

- Ні, немає, - заспокоююся, беру себе в руки та відходжу від чоловіка. При цьому молю вищі сили про те, щоб вони змилостивилися наді мною й допомогли приховати мою таємницю. Так, від нареченого, так, від майбутнього чоловіка, але це ж все во благо наших відносин... Чесно-чесно.

- Зараз і перевіримо, - з якимось маніакальним задоволенням Артур простягає мобільний, до мене екраном, - введи пароль.

Я завмираю на пару секунд, думаю, чи можливо запобігти до тактики вмовлянь, але дуже швидко від цього відмовляюся. Чоловік все одно не відступить, він явно щось запідозрив і хоче це перевірити. А чим більше я буду впиратися, тим очевидніше буде для Артура, що я від нього щось приховую. Тому натискаю на чотири кнопочки й сподіваюся, що Ростик спить, їсть, займається інтимом з якоюсь дівчиною... Та будь-що нехай робить, тільки б не відписав мені у відповідь.

- А чому це ввімкнений режим польоту? - Буквально відразу чоловік переводить на мене запитальний погляд, після пару маніпуляцій з телефоном.

- Можливо для того, щоб ніхто нам не заважав? Ніч на дворі, - ну тут пояснення лежить на поверхні. Довго рити не довелося. Все логічно. А от далі...

Я нічого не можу бачити, але впевнена, що зараз Артур знімає режим польоту, а після... Чорт його знає, що після. Чи він поліз в повідомлення. Чи то у месенджер. Не знаю. Та і по його зосередженому та дещо набурмосеному обличчі теж не можна нічого зрозуміти. Воно не видає ніяких емоцій.

Тиша. Навколо тиша, навіть серце зупинило свій рух, ніби з надією на те, що якщо воно не буде працювати, то чоловік не знайде нічого зайвого.

- Тримай, - розчаровано видає Артур після певно секунд тридцяти пошуків, котрі тривали для мене як вічність, і нарешті мій скарб опиняється в моїх руках.

- Знайшов те, що шукав? - Я знаю, що не знайшов. Якби знайшов, то реакція була б кардинально протилежною. А так я маю змогу його підколоти, виражаючи своє незадоволення тим, що він не повірив у мої слова. Про те, що я нічого не приховую.

- Зараз - ні...

Хотілося зачепити його за живе. Показати, що він без підстав мене в чомусь підозрює. Але цей поліцейський розворот у вигляді даної фрази...

- Що означає зараз? А коли так? - Він що ж нишпорив у моєму телефоні, коли той був поза зоною мого зору? Для Артура це вже як звичка, порпатися у моєму гаджеті?

- А ти не знаєш? - І допитливо дивиться мені у вічі, там вишукує відповідь. Хоча можу його засмутити, наразі він там побачить тільки повне здивування на його питання.

- Ні, не знаю, ти ще довго будеш говорити загадками? - Цей день нарешті закінчиться, чи ні? Зазвичай дні пролітають так швидко, що не встигаєш навіть оком кліпнути, а тут тягнеться як черепаха, волочачи на своїй спині величезний панцир з проблемами. І чомусь ця черепаха повільно, але впевнено чалапає в мою сторону.

- А хто ж тобі порадив не виходити за мене заміж, га? Не підкажеш, кохана?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 37 38 39 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наречена мого брата, Ярл Конг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наречена мого брата, Ярл Конг"