Читати книгу - "Втрачені в космосі , Arachne "

— Кейлі... — Він замислився, а потім кивнув, наче підтверджуючи власні слова. - Вона запропонувала ризикований маневр. Ми спрямували енергію від аварійних систем створення короткої серії імпульсів, які паралізували сутність на кілька секунд. Цього часу ледве вистачило, щоб дістатися шлюпки та активувати відрив.

— Але ж це… — почав Рем, але Аеон перервав його.

— Це було безумство, я знаю. Шлюпка ледве трималася на плаву, усі системи відмовили. - Він провів рукою по шраму на лобі, про який, здавалося, вперше згадав. — Коли я почув, як вибухнув основний реактор, я подумав… — Голос його здригнувся. - Подумав, що все. Але Кейлі не здалася. Вона до останнього моменту утримувала контроль над шлюпкою, навіть коли її поранило осколком. Ми вийшли на заатмосферний режим практично наосліп, не знаючи, чи зможемо дотягнутися до планети.

Зейн стиснув кулаки, злившись на себе за те, що в той момент був безпорадний. Він був на планеті, не знаючи, що діялося на борту корабля, не знаючи, що капітан і Кейлі боролися за життя.

- Сигнал SOS ми відправити не могли, - продовжував Аеон, його голос тремтів від втоми. — Антени були пошкоджені, зв'язок був відсутній. Ми намагалися надіслати імпульсні сигнали, але… до моменту, коли нас засікли, ми вже втратили керування та почали падіння. — Він заплющив очі, важко дихаючи. — І, чорт забирай, я не знаю, як ми взагалі пережили посадку.

Зейн похитав головою, згадуючи той жах, який вони пережили, спостерігаючи за падінням шатла. Кожну мить здавалося вічністю, кожна секунда — тортурами. Коли корпус шатла, охоплений вогнем, пронизував щільну атмосферу, коли обшивка почала плавитись, вони всі думали, що ось-ось втратить їх назавжди.

- А що з сутністю? - Запитала Ліра, перебиваючи важку тишу.

- Я заблокував її ... - Аеон відкрив очі  і глянув прямо на Ліру. — Але ж не знищив. Вона, як і раніше, на борту "Яскравої Зірки". Якщо хтось спробує дістатися до уламків, якщо ризикне зняти ізоляцію… — Він замовк, але зміст його слів був ясний для всіх.

— Це означає, що корабель — пастка, — похмуро сказав Лі. — Нам не можна навіть намагатися забрати його рештки.

- Так, - коротко відповів Аеон. — Саме це я й хотів сказати. Сутність, навіть заблокована, залишається небезпечною. Вона може заразити будь-який корабель, будь-яку систему, до якої буде підключено.

Зейн опустив погляд, розмірковуючи над словами капітана. Сутність, що поглинула "Яскраву Зірку", могла зруйнувати їхнє майбутнє. І тепер вони опинилися на планеті, відрізані від цивілізації, з обмеженими ресурсами та екіпажем, пораненим та виснаженим.

— Ми маємо триматися разом, — з зусиллям промовив капітан. — Кейлі вірила, що ми маємо шанс вижити. Я не можу підвести її.

Зейн міцно стиснув плече Аеона, дивлячись у його очі.

— Ми впораємося, капітане. Ми пройдемо через це. Кейлі відновиться. І… — Він на мить замовк, збираючись із думками. — Ми знайдемо спосіб урятуватися. Усі разом.

Аеон кивнув, і в його погляді знову запалилася знайома Зейну сталь. Він підняв погляд і уважно подивився на Зейна, ніби скануючи його зсередини. У цьому погляді було щось нове — не просто довіра чи схвалення, а іскра надії, замішана з розпачом. Він глибоко зітхнув і заговорив, насилу вимовляючи слова:

- Тепер твоя черга, Зейне. Ти говорив про печеру… Що там? Що ти знайшов?

Зейн трохи напружився, не звикли бути в центрі уваги. Він глянув на капітана, потім перевів погляд на Ліру, Лі та Рема, що зібралися довкола. Усі чекали на його слова. Він видихнув і, дивлячись прямо на Аеона, почав розповідати:

— Коли ми з Лі та з Рем пішли на розвідку… Ми виявили вхід до однієї з печерних систем, що причаїлася серед скель та кристалів. На перший погляд, це було просто невелике поглиблення в землі, але, пройшовши всередину, ми зрозуміли, що помилилися. Печера вела набагато глибше. Там були сліди стародавньої обробки: стіни вирівняні, місцями укріплені, начебто хтось створював це місце тисячоліття тому.

Аеон кивнув, не перебиваючи, але було видно, як він зосереджено слухає, збираючи кожну деталь.

- Ми пішли далі, - продовжив Зейн, голос його трохи здригнувся, але він швидко взяв себе до рук. — І... на глибині приблизно сто метрів натрапили на щось, чого я ніколи раніше не бачив. То були руїни. Величезний зал, весь усипаний уламками колон та фрагментами стародавніх артефактів. Немов ціле місто сховалося під землею.

- Руїни? - Перепитала Ліра, її очі загорілися цікавістю. — Що за місце?

— Ми виявили ряди кам'яних колон, покритих письменами невідомою мовою, — відповів Зейн, відчуваючи, як збудження та страх знову оживають у його грудях, як тоді, у темряві печери. — Стіни та стелі зали були інкрустовані дивними кристалами. Ми не змогли визначити їхнє походження. Але найдивовижніше було те, що в центрі зали була кругла платформа. На ній — величезна сфера, виготовлена ​​з якогось прозорого матеріалу. Це була бібліотека.

- Бібліотека? — луною повторив Аеон, насупившись. — Що ти маєш на увазі?

— Усередині цієї сфери, — Зейн жваво описував те, що бачив, — знаходилися тисячі, якщо не мільйони маленьких символів, що світяться. Вони рухалися, утворюючи слова та фрази, коли ми наближалися. Система реагувала на нашу присутність, наче хтось чи щось намагалося передати нам інформацію. Ми змогли активувати кілька фрагментів та прочитати деякі з них.

Він зробив паузу, дивлячись на зосереджені обличчя товаришів, а потім продовжив:

— У них йшлося про давню цивілізацію, яку називають Алантарою. Вони були задовго до нас. Їхні технології перевершували все, що ми бачили раніше. Вони створили мережу автономних систем, які харчувалися енергією планети. Але головне, що нам удалося зрозуміти з цих записів… — Зейн проковтнув, намагаючись підібрати правильні слова. - Вони згадували щось під назвою Кристал Життя.

Аеон трохи подався вперед, його погляд не відривався від Зейна.

- Що за Кристал Життя? — спитав він, у його голосі звучала обережна надія. - Це зброя? Джерело енергії?