Читати книгу - "Знайдені 2, Євгеній Шульженко"

​«Це була не я, - мовила дівчина, сідаючи на землю, - я маю вам все розповісти. Хоча історія доволі коротка. Я гадки не мала, що пропадала стільки часу».

​Мілана розповіла про бійку з Іваном. Розповіла про те, як спробувала обдурити хлопця, адже він дійсно не знав її сили. Вона змусила його повірити в те, що вона може бути загрозою для нього. Можливо, змусила б віддати дітей. Але та сама темрява їй завадила. Розповіла про спогад, в якому татко та йотуна уклали угоду. Розповіла про шелест, який погрожував їй.

​«Або ти жартуєш, або я маю змиритись з тим, що йотуна дійсно існує, - тихо мовила рись, - все ж, ми бачили це створіння в минулому?»

​«Виходить, що бачили, - погодилась сумно Мілана, - але я думаю, що саме цей спогад було мені показано не випадково. Коли Істинний світ майже зник, татко отримав згоду йотуни. Вона не може просто відібрати те, що їй не належить. Нескінченний ліс їй став до вподоби. Якщо вбити творця – він буде переданий у спадок. А кому? – дівчина підняла палець догори, - найближчому родичу – татку. Він виміняв мій ліс на Істинний світ. – вона розвела руки та глянула навколо, - але я сумніваюсь, що це те, що він хотів отримати. Просто мертве місце, наче фільм жахів, поставлений на паузу»

​«Ти хочеш сказати, що йотуна стала творцем нескінченного лісу? – запитав здивований олень, - жила собі пекельна йотуна, горя не знала. Аж раптом прийшла ти, зустріла ворона та повернула собі те, що завжди було твоїм?»

​«І тоді угода, укладена татком, - доповнила рись, відкривши пащу, - втратила силу? Оце так новина!».

​«Якщо угоди немає, - погодилась Мілана, - Істинний світ має бути знищеним. – помовчала, розтираючи плечі, - або все ж таки, мене мають знову вбити»

​Несподівано, затремтіла земля. Істоти підскочили, глянувши під ноги. Це було схоже на землетрус, хоча дуже слабкий. Та оленю з риссю цього було достатньо, адже вони перелякано округлили очі.

​«Так, Істинний світ буде знищено, - раптом брат та сестри почули низький та потужний голос, - Я не збираюсь повторювати своїх помилок. Вбивство пуми мене спустошило. Тому я  і був так тебе радий бачити, донечко»

​Мілана, Костя та Аринка різко повернули в сторону та побачили татка, що стояв недалеко від них. Він вийшов з-за кущів, розмахуючи своїми руками-гілками. Олень та рись змінились в поглядах. Вона тремтіли від страху та радості одночасно. Вони не вірили своїм очам. Живе дерево, їх батько, нарешті показало себе.

​«Я розумію, - сказав татко повільно та протяжно, - зустріч зі мною не дуже радісна для вас. Пройшло багато часу, а я лишив вас зі своїми проблемами. Я лишив вас з прокляттям, - діти мовчали, слухали, розвісивши вуха, - коли я уклав угоду, я сподівався, що все повернеться на своє місце. Але, йотуна – не те створіння, що робить дива. Вона хитра та підступна. Наче диявол, з яким ти підписуєш договір про багатства в обмін на власну душу. Я жертвував донькою, а що отримав? Я отримав свій світ в момент, коли він майже зник. І з цим світом вже нічого не зробиш»

​«Але ти знаєш як все виправити? - Мілана знайшла сили для питань, адже не відчувала любові та поваги до батька».

​«Так, знаю, - татко передав думки та деякий час стояв мовчки, - Істинний світ має зникнути. Я не в праві вирішувати долю нескінченного лісу та твою долю особисто. Я маю заплатити за свої помилки».

​«Але що буде з оленем та риссю? – не зрозуміла дівчина, - коли Істинний світ зникне? Вони будуть вільні? Ти обмежив їх пробування в інших світах до одного дня! – вона затремтіла, - взагалі, те стосується всіх охоронців твого світу!»

​«Це дуже складно пояснити, - тихо мовив татко, - але я не зможу нікого відпустити. Я все створив, все зникне. Зникнуть діти мої, зникну я сам. Лише ти, як промінь минулого мого та свого майбутнього – лишишся в нескінченному лісі, - він замахав своїми руками-гілками, - живи й радій, йотуна тебе полишить назавжди»

​«Тобто, - рись вийшла вперед та заричала, - ти кинув нас, вирішивши що твій план не спрацював. А тепер кажеш, що збираєшся померти, забравши всіх нас з собою? – голосно нявкнула, відкривши гострі клики, - весь цей час ти міг шукати рішення. Ти не шукав! Ти просто кажеш, що відпускати нас не будеш, і дозволиш світові зникнути?»

​«Донечко, - батько розвернув свої сумні очі на Аринку, - ти завжди була імпульсивною та живою, - він легко всміхнувся, - але не все так просто. Ми зв’язані з вами міцними вузами. Пума наша стала вільною, бо я творець цього світу – особисто розірвав ці пута. Я вбив її! – його голос почав тремтіти, - я не збираюсь більше вбивати своїх дітей. Ні пуму знову, ні тебе з оленем. Нікого! Чуєш?!»

​«Як Мілана змогла відродитись? – спитав Костя, що весь час стояв та слухав, - як вона повернулась? Як відчула силу та повернула себе творцем Істинного світу?»

​«Я не знаю відповіді на ці питання, - чесно відповів татко, - мені вже байдуже»

​«Байдуже йому? - загарчала рись, - тобі було завжди байдуже! Нічого не змінилось! Спочатку ти вбиваєш одну дитину. Тепер вирішив знищити всіх інших? Дякуємо тобі, батько!».

​Живе дерево деякий час дивилось на дітей, не сказавши більше ні слова. Потім сором’язливо підняло руку-гілку, махнуло, наче прощалось. Татко закрив очі та почав повільно зникати в повітрі.

​«Почекай, - крикнула Мілана, підскочивши, - скільки в нас часу?»

​«Я не знаю, - відповіло дерево, - можливо день, можливо тиждень, можливо місяць»