Читати книгу - "Полум'яна 3, Маїра Цибуліна"

Коли карета проїхала мостом через рів, наповнений водою, перед супутниками постали високі, дерев'яні ворота, із залізними шипами зверху, що робило їх ще старішими на вигляд, ніж вони здавались з першого погляду.

- Наче брама в пекло! - вигукнула приголомшено маркіза Ботем, відкривши з подиву свій симпатичний ротик. – За ними має бути пекло. Я в цьому впевнена.

У цей момент ворота почали повільно і з моторошним скреготом відчинятися. За стінами замку чулися крики слуг, які своїми руками приводили цей давній механізм у дію. Звуки іржавих ланцюгів, на яких трималася ця споруда, сплелися разом з людськими криками та прокльонами.

- Ще не вистачало тільки вершників зі списами та мечами в руках, щоб я повністю переконалася в давнину цієї величі, - маркіза продовжувала базікати, поки Річард насолоджувався цим видовищем.

       В'їхавши крізь підняту браму всередину замку, перед Річардом і Софією постало воістину чарівне видовище. Такого побачити тут жінка навіть не очікувала. Від цього в неї непристойно широко розплющився рот, і очі стали такими величезними, наче два горіхи. Річард швиденько виліз із карети, не чекаючи, коли це зробить слуга, який уже біг до них, важко дихаючи від швидкого бігу.

- Вітаю вас, ваша світлосте, - мовив молодий хлопець, схилившись у такому глибокому поклоні перед гостем, від чого його довге волосся зачепило промерзлу землю.

Потім він швиденько простягнув руку, пропонуючи маркізі допомогу. Жінка торкнулася руки слуги, вилазячи з карети з гордо піднятою головою. Але тут її нога наступила на щось м'яке та слизьке, від чого вона послизнулася і ледь не впала на землю від цього.

- Обережно, Софі, - весело посміхнувся Річард, побачивши цю сцену, - бо ти ледве торкнулася ногою цього варварського притулку і мало не впала обличчям у бруд. Точніше в лайно! - додав герцог, помітивши, що під ногами його коханки був зовсім не бруд, а справжній коров'ячий коржик.

- Тобі смішно, любий?! - почала кричати маркіза Ботем, зрозумівши, у що вляпалися її білі туфельки. - Я наступила на гній, а ти з мене насміхаєшся, коханий?! Руки геть від мене, бовдуре! - гукнула вона до слуги, гидливо відмахнувшись від його руки. - Куди ти дивився, коли допомагав мені виходити, телепню?!

- Вибачте, міледі! - став низько кланятися хлопець. Він боявся гніву прекрасної дами, вже уявляючи, як його виженуть геть із замку, добре перед цим надававши по шиї й не тільки по ній. Як він годуватиме своїх молодших сестер та брата, якщо втратить таку посаду. - Я все негайно витру, леді, - почав голосити бідолаха, схилившись перед баронесою Ботем на коліна і став руками стирати коричневі плями з черевиків прекрасної дами. - Не залишиться і цятки на ваших туфельках, міледі.

- Ну, дивись мені, недолугий негіднику! - кинула злісно жінка, надувши свої губки від гидливості й піднімаючи свої спідниці вище, щоб хлопець ще не забруднив поділ її сукні. - Якщо я знайду хоч маленьку цяточку на моїх туфельках, то розпоряджуся тебе висікти гарненько, щоб ти собі більше не дозволяв такого. Наступного разу я накажу тобі лягти біля карети, щоб не влізти в козячі коржики. Зрозумів мене, дурню?

- Так, моя пані, - швиденько кинув покірно хлопчина, продовжуючи чистити черевики маркізи то руками, то рукавами повторно протираючи коричневі розводи.

- Софіє, як тобі не соромно так поводитися? - запитав Річард, побачивши таке. - Твоє становище в суспільстві ще не дає тобі права так по-скотинячому поводитися з цим бідолахою! Він не винен, що ти вляпалася у лайно. Треба було самій дивитися, куди ступаєш, люба моя маркізо. Я ось не наступив на ці коржики, бо не задирав так високо голову, як це ти зробила.

- То ти бачив цю гидоту і не попередив мене про це? - обурилася Софія, пирхнувши злісно від досади, тупнувши при цьому ногою й уперши руки в боки. Від її різкого руху бризки гною розлетілися на її спідниці. - Красно дякую тобі, любий! Тепер я зрозуміла, як ти мене дуже любиш.

Помітивши це, жінка закричала голосно від прикрості, змушуючи своїм вереском всіх слуг, що були зайняті роботою, зупинитися і впитися своїми зацікавленими поглядами на неї.

- Ненавиджу цю глушину! Це місце забуте як самим Богом, так й усіма високоповажними дамами й джентльменами. Як я примудрилася себе умовити сюди приїхати? Це варварське місце відстало від цивілізації на кілька поколінь! Тут, напевно, живуть навіть дикуни! Вони на мене нападуть і зжеруть! Ні, я цього не витримаю! Річарде, негайно їдемо назад до Англії!

- Мила, їдь, коли тобі так нестерпне це місце, - відповів спокійно Річард, насолоджуючись сценою, яку влаштувала його коханка. - Мене тут все влаштовує. Тож вибач, але далі ти якось без мене сама. Тому що я залишаюся.

- Отже, так ти мене кохаєш?! - стала голосити жінка, штовхнувши ногою бідного слугу, який продовжував витирати окрім жіночих черевиків ще й поділ її сукні, стоячи навколішки перед знатною дамою. Але ця дія призвела до того, що він упав на бік від різкого удару, розпластавшись на землі біля примхливої пані. - Пішов геть, мерзенний черв'як! - кинула зверхня маркіза слузі, переступивши через бідолаху, що валявся біля її ніг. - Тут навіть нема кмітливих і розторопних слуг, Річарде. Добре, що ми взяли з собою Дейзі. А то тут навіть не було б кому стежити за моїми речами! До речі, а де сама Дейзі з моїми речами, любий?! - запитала маркіза коханця, ласкаво торкаючись його рукава, зовсім забувши про від'їзд. - Адже ми послали карету з речами вперед. Вона мала вже давно приїхати.