Читати книгу - "Промені надії, Олександр Бабич"

До речі, кілька років тому, під час розкопок у провінції Хенань в центральному Китаї, дослідники виявили стародавній бронзовий горщик з загадковим еліксиром безсмертя, що зберігався у гробниці понад дві тисячі років. Це напівпрозора рідина, золотисто-жовтуватого кольору з легким запахом вина, яку, як зазначалось в офіційних новинах, археологи передали хімікам для досліджень, але подальша доля еліксиру невідома.

Відлуння цієї ідеї знаходиться й у легендах про Святий Грааль, який був не просто чашею, а й сховищем абсолютного знання або сили, недосяжної для звичайних смертних. Легенди говорять, що той, хто вип'є з неї, отримає вічну молодість та неземну мудрість. Це саме та чаша, з якої сам Ісус Христос пив під час Тайної вечері, і в яку пізніше, після розп’яття, зібрали кров, що капала з його тіла. В перекладі Грааль означає “царська кров”, і як не дивно, жодне з чотирьох каноніч­них Євангеліїв (від Матвія, Мар­ка, Луки та Іоанна), жодним словом про цю чашу не згадує, хоч в біблійних переказах свідчення про неї є...  

Йосип Ариматейський, дядько Христа, зумів виманити цю чашу у Понтія Пілата, і таємно переправив її до Британії, де вона стала талисманом перших християн. Пізніше її розшукали лицарі короля Артура, але потім священний грааль зник так само загадково, як і був знайдений. Молодий лицар сер Персиваль витратив чимало часу й зусиль, аби відкрити секрети чаші, а останнім начебто торкався реліквії сам король Артур, який десь її заховав.

Насправді ж чаша грааля була дохристиянським кельтським символом, якому вдалося вціліти тільки завдяки тому, що чашу замаскували під християнську святиню. Як пише Робер де Борон, охоронцем священного грааля був зовсім не Йосип, а всесильний язичеський бог Бран, який у відповідності до древнього кельтського міфу мав магічний казанок, напій з якого воскрешав мертвих і дарував безсмертя живим. 

Для кельтських бардів святий грааль уособлював чарівну силу вічної молодості і вічного життя. Цю таємницю знали древні забуті боги і їхні жерці, а кам’яні зображення цих богів і досі можна зустріти на покритих зеленню схилах гір Західної Європи. Цікаво, що лінія літнього сонцестояння проходить через Південну Британію, і сьогодні багато хто переконаний, що таким чином позначене місце, де Христос вперше ступив на землю Британії в Маунтс-Бей, а далі вирушив до древнього міста Гластонбері. У Євангелії немає відомостей про життя Спасителя від 12 до 30 років, тож Христос цілком міг бути в Британії - у зовсім юному віці. Досі на узбіччі дороги до Гластонбері стоїть так звана сті­на Ісуса, до якої з усього світу їдуть туристи. А у маленькому селі Прідді (за 12 км на північ від Гластонбері), і тепер можна почути приказку «Це так само правда, як і те, що Спаси­тель був у Прідді». Її підкріплю­ють розповідями, що Ісус був теслею і начебто прибув до Бри­танії на торговому судні, оплативши цю подорож своєю працею у якості корабельного майстра… Чи це правда - невідомо, але фактом залишається те, що в Британії християнство поширилося надзвичайно швидко, і майже одразу піс­ля смерті Сина Божого А сам грааль - дійсно воістину святий, і він був святим задовго до Христа.

У часи Середньовіччя свя­тиню шукала, а потім охороняла ціла армія від­важних лицарів - тамплієрів, яких ще називали храмовниками. Це був один з найвідоміших християнських військових орденів, заснова­ний після Першого Хрестово­го походу, який поєднував чернецтво з військо­вою справою, побудовою фінансової інфаструктури, науковими пошуками і оккультними практиками. За легендами орден володів Святим Граалем, Ковчегом Заповіту (який містить найстрашнішу зброю, яку тільки знав і ще знатиме світ), і великою кількістю інших релігій та містичних артефактів. Згодом більшість членів ордену були закатовані та спалені за звинуваченнями у єресі. Невелика частка вцілілих лицарів втекли до країн, на які не поширювалася папська юрисдикція - до Англії або до відлученої від церкви Шотландії. Однак, тисячі тамплієрів просто безслідно зникли. Так само наче розчинився в повітрі величезний флот ордену (вирушив до Америки? можливо...) і таємниче зник велетенський архів ордену, що був справжнім історичним і науковим скарбом.

У період середньовіччя тамплієри отримали від Галицьких князів право на торгівлю солотвинською сіллю. Соляний шлях з Підкарпатських копалень в Європу проходив через Закарпаття, і тамплієри дуже швидко звели уздовж всього шляху низку укріплень, які використовувались і як митні пости, і як пункти дислокації військових гарнізонів. Одне з таких укріплень й досі збереглося в селищі Середньому (залишки будівлі, до речі, містять величезне за площею підземне приміщення, нині майже повністю засипане). Цікавим в цьому контексті є дослідження укра­їнського академіка Бориса Возницького, який  висунув обґрун­товане припущення, що Чаша Грааля захована в Україні. Дослідник науково до­вів  перебування тампліє­рів на Волині у ХІІІ столітті, і на­віть знайшов там матеріальні сліди ордену. Каміння з символікою або загадковими шифрами тамп­лієрів знайдено також на Львівщині, біля Золочівського замку, є подібні знахідки і в Умані. Кажуть, Борис Григоро­вич впритул підійшов до роз­гадки місцезнаходження Граалю, але вже зовсім скоро за таємничих обставин Возницького не стало… Є версія, що Чаша Грааля захована у загадкових підземеллях Василі­анського монастиря і парку «Со­фіївка», які нібито з’єднані між собою - пошуки тривали з 2008 року, але стали неактуальними з початком Великої війни.

Упродовж тисячоліть хто тільки не намагався знайти святиню - наприклад, Гітлер споряджав на пошуки чаші цілі експедиції, однак всі пошуки вияви­лися безрезультатними - фю­рер так і не зміг доторкнутися ре­ліквії. 

Але що саме треба було пити з чаші? Будь-яку рідину (наприклад, воду чи вино), розчин філософського каменя чи людську кров? Можливо, саме звідси пішли легенди про вампірів - вічно молодих і прекрасних?