Читати книгу - "Промені надії, Олександр Бабич"

До речі, і зараз у різних куточках світу мешкають люди, які регулярно п’ють людську кров. Це звичайні представники суспільства – медсестри, бармени, секретарі, віруючі християни і атеїсти… Кілька років тому професор Джон Браунінг навіть прожив певний час у спільноті “справжніх вампірів” з Нового Орлеану. До того як він вперше зустрів “справжніх вампірів”, Джон вважав, що історії про них - це просто міські страшилки. "Я був упевнений, що вони просто психи, що начитались романів Енн Райс" - говорив він. Однак, левова частка “справжніх вампірів” навіть не вірять у паранормальні явища, не практикують ніяких містичних ритуалів, а про Графа Дракулу знають лише з кіно. З психікою у них теж, здається, все гаразд - більшість з них займаються доброчинністю і охоче допомагають іншим - годують безпритульних, працюють в групах порятунку тварин, ведуть активне соціальне життя. Проте, всі вони зазначають, що страждають від дивної хвороби, яка має такі неприємні симптоми, такі як підвищена стомлюваність, головний біль,  спазми шлунку. А єдиний спосіб вгамувати їх - це “підкріпитися” кров'ю іншої людини, і робити це регулярно. Тільки у Сполучених Штатах таких людей - кілька тисяч, а може й на порядок більше - через погану славу, яку створило вампірам телебачення та кіно, спільноти “справжніх вампірів” тримаються у тіні, підозріло ставляться до всіх чужинців, і намагаються не афішувати свою хворобу. 

Історія знає чимало випадків використання людської крові з терапевтичною метою - наприклад, наприкінці XV століття лікар Папи Інокентія VIII буцімто пустив кров трьом молодим віруючим (на жаль, всі вони вмерли), і напоїв їхньою ще теплою кров'ю свого вмираючого “клієнта”, аби передати йому життєву силу молодості. Також кров використовували для лікування епілепсії - лікарі рекомендували хворим чекати біля місць публічних страт і збирати “ліки” - теплу кров тільки-но страчених злочинців. Тоді вважалось, що випивши крові молодої здорової людини, можна увібрати в себе її дух і в такий спосіб вилікувати будь-яку душевну (і не тільки) хворобу. Лише за часів Просвітництва (XVIII-XIX століття) такі методи лікування почали вважатись варварськими. Але велика група людей все ж таки зберегла подібні практики. З появою Інтернету вони навіть створили розгалужені таємні мережі для спілкування і обміну інформацією.  "З тих даних, що ми маємо, можна зробити висновок, що у більшості великих міст по всьому світу є спільноти вампірів" - говорить соціолог Д. Дж. Вільямс.

Деякі “справжні вампіри” сподіваються через кров отримати певну духовну енергію, яка дасть їм “силу”, інші - так звані "медичні" вампіри - вважають, свою потребу в крові чисто фізіологічною. Дослідники виявили, що спрага крові починає виявлятись у ранньому підлітковому віці - такі діти постійно почуваються знесиленими, їм не вистачає енергії, щоб бігати і займатися спортом, як їхні однолітки.  Насправді, більшість “справжніх вампірів” не відчувають особливого задоволення від свого становища, і з радістю відмовились би від споживання крові, але лікарі (так, деякі з них консультуються з лікарями) поки що не знайшли іншого способу полегшити їхні симптоми. Потребу пити кров пояснюється розладами шлунково-кишкового тракту, в результаті якого поживні речовини зі звичайних продуктів засвоюються організмом лише тоді, коли вони розчинені в крові. 

Можливо, це психосоматика, а може й дійсно особливість фізіології. В будь якому випадку, ми скоро про це дізнаємося - спільноти вампірів, серед яких чимало науковців, кілька років тому почали складати класифікацію генів та мікробіомів “медичних” вампірів аби знайти фізіологічне виправдання для споживання крові, і в перспективі - можливості лікування цієї хвороби. Хто знає - може вони перевідкриють і філософський камінь чи то пак еліксир безсмертя?

Таємниці Антарктиди, Нова Швабія та паркан в Австралії

Антарктида завжди була джерелом натхнення і інтриг. Міфи про Нову Швабію - таємничу німецьку колонію, де під льодами континенту могли бути знайдені інопланетні артефакти або древні технології, не втрачають популярності. Дійсно, цей крижаний континент приховує чимало таємниць, а інтерес до нього підігрівають наступні цікаві факти: літаки над континентом не літають, а відвідування материка заборонено для всіх, крім військових і “обраних” науковців. На старих картах Антарктида зображена як квітуча земля, крига і сніг там з’явилися лише на картах, намальованих після 18 сторіччя (пам’ятаєте “три роки без літа” і популярну теорію про ядерну війну?). Нацисти надзвичайно цікавилися Антарктидою - наприкінці війни вони здійснили туди півтора десятка великих рейдів, а взагалі почали туди плавати вже з 1938 року.  Про те, що вони там робили  ми поговоримо трохи пізніше…

Але не тільки таємною базою нацистів цікава Антарктида - час від часу тут знаходять дуже цікаві речі - правильні піраміди (одразу ж на думку спадає фільм “Зоряна брама”), таємничі брами і дверні отвори в горах (входи до бункерів?), велетенські металеві об’єкти правильної форми (залишки інопланетних кораблів?), скелети невідомих науці доісторичних істот, гравітаційні аномалії… Дехто навіть вважає, що саме там знаходиться “прокол” у межі між реальностями, що дозволяє мандрувати до інших світів. 

Також Антарктида відома своїми природними багатствами. За сучасними оцінками, в надрах Антарктиди міститься понад 150 мільярдів тонн вугілля, а  геологічна служба США стверджує, що тутешні нафтові родовища перевершують ті, що лежать у надрах Саудівської Аравії, і сягають неймовірних 7 мільярдів тонн. Газу тут теж вистачає - понад 4 трильйони кубометрів, а урану тут більше, ніж у Конго. Окрім цього на континенті є поклади мідної руди, нікелю, молібдену, слюди, свинцю, графіту, цинку, алмазів і золота. А ще тут зосереджено понад 80% загальносвітових запасів прісної води. Ці багатства настільки приголомшують уяву, що Антарктиду часто називають скарбницею чи скоріше “заначкою” людства.