Читати книгу - "П'ята Саллі"

— Йой! — гукнула Белла, сексуально вигинаючись. — У мене в голові паморочиться. Мене ніби розкручують під яскравим світлом.

Саллі здавалася такою наляканою, що я подумала, вона зараз знепритомніє.

— Дозвольте вас познайомити, — сказала я. — Саллі, це Белла.

— Як у тебе справи? — спитала Саллі.

— Справи чудово, коли ти не штовхаєш мене зі сцени.

Саллі спохмурніла, не розуміючи, про що вона говорить.

— Белла займається шоу-бізнесом, — пояснила я. — Це її ти побачила по телевізору тієї ночі в ролі Бетті Вінз на іподромі.

Саллі похитала головою.

— Я бачила не її. Я бачила себе. Як це можливо?

Тоді до мене й дійшло, що вона має рацію. Я також це пам’ятала. Коли я бачила її особисто — як зараз — то було обличчя Белли, але у новинах показували Саллі.

— Щоб це зрозуміти, багато розуму не треба, — пролунав голос із третього дзеркала, зліва від Белли, просто навпроти крісла, на якому сиділа Саллі.

Саллі побачила там нове обличчя. Високі вилиці, оливкова шкіра та довге пряме чорне волосся до талії, що робило її схожою на індіанку.

— Залиш це Нолі, — сказала я. — Її мозок має відповіді на всі запитання.

— Це дуже просто, якщо ти хоч щось тямиш у психології.

Вона глянула на Роджера, але він тільки усміхнувся і нічого не відповів.

— Коли Саллі нас бачить, — сказала Нола, — вона проектує образи зі своєї підсвідомості. Те, що вона побачила на телеекрані, — записана картинка, яка не стосується її уяви.

Белла почала скиглити.

— Тобто ти хочеш сказати, що жодна з нас насправді не виглядає так, як ми себе бачимо? Що ми всі виглядаємо точнісінько, як вона?

— Саме так, — сказала Нола.

— Не можу повірити, — не вгавала Белла. — Я сама знаю, як виглядає моє власне обличчя.

Нола подивилася на Роджера, очікуючи підтримки.

— А що ти скажеш, Роджере? Не думаєш, що тобі варто прояснити ситуацію для них?

— Все проходить чудово, — сказав Роджер. — Як психіатру в це групове обговорення мені краще не надто втручатися.

— Я дещо хотіла запитати у тебе ще відколи взагалі почула про цю ідею з груповою терапією. Більшість психоаналітиків-фройдистів таку ідею не підтримали б, чи не так? Я маю на увазі, що вони зазвичай використовують кушетку, за якою аналітик сидить позаду, а пацієнт будує спонтанні асоціації та перегрібає весь підсвідомий матеріал, правильно?

— Правильно, — сказав він, усміхаючись, — але я не психоаналітик і не фройдист. Хоча й вірю в багато речей, яких навчав Фройд та приймаю багато його ідей, як-от, несвідоме витіснення та деякі матеріали щодо тлумачення сновидінь, але я застосовую деякі принципи інших учених: недирективну терапію, психодраму, концепти і методи гіпнотерапії та групової терапії.

– Іншими словами, ти еклектик, — сказала Нола.

— Так, думаю, мене можна так назвати.

Нола відчувала себе впевненою. Вона була на межі того, щоб вразити його своїм наступним ходом.

— Тоді, думаю, тобі варто підсунути крісло та приєднатися до кола, — сказала вона. — Якщо ми ділимося з тобою своїми проблемами, нам варто більше про тебе знати.

Він похитав головою.

— Не думаю, що це розумно, на цій стадії мені…

— Я вважаю, що Нола має рацію, — сказала Белла. — Якщо ми тобі все розповідатимемо, то ти не повинен від нас ховатися.

— Це ваш сеанс, — наполягав він. — Мені не варто втручатися. — Він глянув на Саллі, просячи допомоги, але та втупилася в підлогу. — Будь ласка, Саллі, продовжуйте обговорення, — сказав він.

— Я… я думаю, доктор Еш має рацію, — сказала вона. — Він лікар, і знає, як буде краще.

— Двоє проти однієї, — сказала Нола. — А що думає Деррі?

Роджер підвівся та почав міряти кроками кімнату.

— Це неймовірно! — гукнув він. — Я ще ніколи такого не чув. Тут питання не в тому, як ви проголосуєте. Психіатр просто не втручається в терапію зі своїми проблемами.

— Що ж, тоді, — сказала Нола, — є один метод, який, на мою думку, тобі варто додати до свого арсеналу.

Він звів брови.

— Який же?

— Підхід розкутого спілкування.

— Де, заради всього святого?…

— У тоненькій книжечці, яку я взяла в бібліотеці. «Прозоре Я» автора Сідні Журара. Припускаю, ти знаєш цю роботу. А ще Моурера. Ти достоту знаєш про книгу Моурера «Нова групова терапія».

— Звісно, — сказав він. — Та я не розумію, як це стосується нашої ситуації?

— Що ж, як Моурер, так і Журар вважають, що психіатр повинен давати приклад пацієнтові через розкуте спілкування та показувати власне життя і проблеми. Якщо ти визнав, що вибираєш методи та теорії з різних джерел, ми маємо право попросити тебе про те саме, про що ти просиш нас.

Ми всі сиділи в колі та спостерігали, як він ніяково крутиться. Нола розставила пастку, і Роджер впіймався.

— Я голосую за Саллі, — втрутилась я, відчуваючи себе зрадницею для Ноли та Белли. — Якщо Роджер не хоче відкритися, він і не повинен. Я думаю, ми й без того достатньо в боргу перед ним, і буде нечесно ставити його у таке незручне становище. Визнаю, мені й самій цікаво ближче з тобою познайомитися, Роджере. Але якщо ти вважаєш, що так буде правильно або краще для нас, тоді я з тобою. — Я глянула Нолі просто у вічі та сказала: — Дві проти двох. Нічия.

У кімнаті раптом запала тиша. Ми всі звернули погляд на дзеркало на п’ятому кріслі, думаючи, чи Джинкс збирається з’являтися та долучиться до розмови. Там нікого не було. Я заспокоїлась, але знала, що Джинкс сама вибере для себе найкращий час та місце, це точно.

Нарешті Нола порушила тишу:

– Єдиний, хто може зрушити шальки терезів, — це ти, Роджере. Звісно, якщо сам хочеш розповісти нам, чому твоя дружина повісилася на дереві на вашому задньому дворі.

Колір зник із його обличчя, і він витріщився на неї.

— Як… як ти… про це дізналася?

Нола намагалася не посміхатися. Не завжди на кінчику ниточки опиняється твій же психіатр. Вони завжди так стараються триматися на безпечній відстані, у затінку, поза межами досяжності. Вона не хотіла образити його. Їй просто було цікаво, що сталося з його дружиною.

— Як ти про це дізналася? — перепитав він.

— Я не дізнавалася, — відповіла Нола. — Саллі почула про це в клініці, й саме через це почалася бійка між Деррі та тією прищавкою. Та сказала Деррі, що ти не дуже хороший психіатр, що