Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Ми сиділи на лавці в парку, коли вона підійшла — інша мама з візочком. Її дитина була трохи старша за мене. У нього вже були великі очі, які дивилися допитливо навсібіч, і крихітні пальчики, що тримали іграшку.

Наші візочки зупинились поруч.

Ми з ним поглянули один на одного — вперше в житті так близько до когось, хто теж ще не знає всіх слів, але вже відчуває все.

Я посміхнувся. Можливо, трохи незграбно, але щиро. Він — теж. І наші мами розсміялися.

— Вони щойно познайомились, — сказала мама і легенько торкнулась моєї ручки.

Це було щось нове. Погляд, що не від мами, а від когось іншого, але не менш добрий. Маленьке диво — перший обмін емоціями, ніби віконечко у світ, де ще будуть друзі, пригоди, спільні сміхи й сльози.

Мама поглянула на мене. І я побачив у її очах щось більше, ніж радість. Там була ніжність до того, як я росту. Як відкриваю для себе інших. Як виходжу за межі нашого «ми» — і починаю будувати своє маленьке «я».

Ми не затримались надовго. Але ця зустріч залишилась у моєму тілі, як легкий спогад. Перший дотик до соціального світу. Перша усмішка, подарована не мамі — а світу.

---