Читати книгу - "Проти моєї волі , Верона Дарк"

Світло крізь напівпрозорі фіранки сліпило очі. Лоліта повільно повертала голову, відчуваючи дивну важкість у тілі. Її повіки ледве відкривались, свідомість тонула в тумані.

Вона лежала в чужому ліжку. Незнайомі простирадла. Повітря мало запах чоловічого парфуму.

Де я?.. — подумала розгублено.

Підвелася різко, закутавшись у ковдру. Її серце прискорено билося, руки тремтіли. Гола. В голові — порожнеча. Вона нічого не пам’ятала після чаю в Кості. Ні слів. Ні дій.

— Що… сталося?.. — прошепотіла вона сама до себе.

Тут раптом почулася тиша, така важка, що в ній вчувався чийсь погляд. І тоді вона побачила Адама.

Він стояв у дверях. Нерухомий, як статуя. Очі повні темряви. У погляді — зрада, відраза, лють. Але найстрашніше — мовчання.

— Адам?.. — голос Лоліти зірвався. — Це не те, що ти думаєш!.. Я... Я не знаю, як опинилась тут...

Адам глянув на неї так, ніби бачить чужу людину. Потім холодно відповів:

— Не треба грати невинну. Я все бачив.

Він розвернувся і вийшов, грюкнувши дверима.

Лоліта сиділа на ліжку, скута жахом, соромом і відчаєм. Сльози текли по щоках, але вона навіть не намагалася їх витерти. В її душі щось надломилося остаточно.

Хтось розставив пастку. І вона потрапила в неї з розплющеними очима.