Читати книгу - "Колекціонер спогадів, Віталій Механік"

– Гаражі, – таємниче прошепотів Ігор. – На околиці тихо, спокійно й Діма не дістане. Чув, як він балакав з якимось Захаром Івановичем.

Старий злякано зиркнув на помічника:

– Прізвище казав?

– Ні, але дядько крутий.

– Оце вляпалися, – Якович перезирнувся з Гариком.

Демид слідкував за обома:

– Дивний збіг?

Бурковець почухав ніс:

– Той крутелик тримає під собою все місто. Я того боса годую спогадами, адже своїх обмаль. Хочеться Захару гостренького, з присмаком смерті, так, щоби пройти по краю й не обпектися.

– Гарні знайомства, – іронічно зауважив Демид.

– Хіба я вибирав, – захищався старий.

– А казали, сторонніх не буває, – вколов юнак.

– Він єдиний, – Семену Яковичу соромно виставляти себе брехуном.

– Досить! – гримнув Гарик.

– Чому досить? – огризнувся студент. – Ось ти, розумнику, пробував скласти два і два?

– Тобто, – насторожився дистрофічний малий.

– Хто такий Діма, і хто той крутелик? Грошики, костюмчик, липове посвідчення.

– Працює алкаш на Захара. Один із когорти «вуха та очі», – втрутився Семен Якович. – Це й так ясно.

– Беріть вище.

– Партнери? – сумнівався колекціонер.

– Можливо, – у Демида складалася цілісна картинка. – Скоро по нас прийдуть.

– Лякаєш, – відмахнувся Ігор. – Ти ж ховався від слуг, – помічник показав на рядок металевих і цегляних гаражів. – Хай спробують нас вирахувати, – Волошин дістав ключі з дупла дерева й відпер ворота. Всередині стояли червоні «Жигулі» дев’ятої моделі. На полицях розкладені запчастини, інструменти, різний мотлох. На підлозі каністра з бензином.

Волошин зручно розмістився на задньому сидінні автівки:

– Я втомився.

– Кажи, що робити, – підганяв Демид.

– Он там лежить бухта подовжувача на п’ять розеток. Вилку встав он туди.