Читати книгу - "2001: Космічна одіссея"

Тож ваша місія — більше, ніж просто дослідження. Це розвідувальна операція на невідомій і, можливо, ворожій території. Команда під орудою доктора Камінські спеціально тренувалася для цього, а тепер ви маєте впоратися без них.

А зараз я конкретніше розповім про вашу мету. Доведено, що існування розвинених форм життя абсолютно неможливе на Сатурні, але воно могло виникнути на якомусь із його супутників. Ми планували обстежити всю систему й досі сподіваємося, що ви зможете виконати спрощену програму. Проте особливо зосередитися слід на восьмому супутнику — Япеті. Коли настане час для маневру приземлення, ми вирішимо, чи вам треба це робити.

Япет унікальний у Сонячній системі, ви про це вже знаєте, але, як і всі астрономи протягом останніх трьохсот років, напевно, обмаль про це думаєте. Тож дозвольте нагадати вам: ще Кассіні, який дослідив Япет 1671 року, помітив, що з одного боку він у шість разів яскравіший, аніж із другого.

Це незвичайне явище, і науковці Землі ніколи не могли дати йому задовільне пояснення. Япет такий маленький — усього вісімсот миль у діаметрі, — що навіть крізь місячний телескоп його зрідка розгледиш. Але схоже, що блискуча і, хай як дивно, симетрична пляма на його поверхні може бути якось пов’язана з МАТ-1. Іноді мені здається, що Япет, немов космічний геліограф, триста років миготів нам якесь повідомлення, а ми були надто дурні й примітивні, щоб його зрозуміти.

Тож нині ви знаєте справжню мету місії і, напевно, усвідомлюєте її життєву доконечність для людства. Ми всі молимося, щоб ви надали нам хоч якісь факти для попереднього повідомлення публіці, бо таємниця моноліту не може зберігатися надто довго.

Наразі важко сказати: радіти нам чи боятися. Ми не знаємо, що ви зустрінете на одному з місяців Сатурна — добро, зло чи лише руїни, у тисячі разів древніші за руїни Трої.

Частина 5

Місяці Сатурна

Розділ 31

Виживання після катастрофи

Робота — найкращий засіб від шоку, а тепер, заміняючи своїх загиблих товаришів, Боумен мав роботи більше ніж достатньо. Астронавт намагався повністю встановити контроль над «Діскавері» якомога швидше.

Підтримка життєзабезпечення є його основним пріоритетом. Під час аварії було втрачено багато кисню, але одній людині запасів мало б вистачити. Тиск і температура підтримувались автоматично, навіть Еал рідко втручався в ці системи. Комп’ютери на Землі тепер виконували більшість обов’язків свого знищеного колеги, хоч і минало доволі багато часу, поки вони могли зреагувати на зміни в ситуації. Будь-яка проблема в підтримці життєдіяльності — незначний чи вагомий пролам у корпусі — стане відома на Землі через кілька годин, коли, можливо, уже пізно буде про щось турбуватися.

Потужності, навігація та двигуни корабля не постраждали, але принаймні останні дві функції не знадобляться Боумену протягом місяців подорожі до Сатурна. Навіть на великій відстані Земля могла контролювати політ без допомоги бортового комп’ютера. Остаточне коригування орбіти було дещо виснажливим завданням, оскільки потребувало постійної перевірки даних, але загалом не становило серйозної проблеми.

До цього часу найтяжча робота, яку доводилося виконувати астронавту, — спорожнення відділів гібернації в центрифузі. «Як добре, — вдячно подумав Боумен, — що члени команди „Діскавері“ були колегами, а не близькими друзями». Вони тренувалися разом лише кілька тижнів; пригадуючи той час, Боумен зрозумів, що значною мірою це був тест на сумісність характерів.

Коли він нарешті запечатав порожній гібернаріум, то відчув себе злодієм, що обкрадає єгипетські гробниці. Тепер Камінські, Вайтгед і Гантер дістануться Сатурна швидше за нього, але перед ними його досягне Френк Пул. Чомусь Боумена ця думка втішала й заспокоювала.

Він не намагався перевірити, чи система гібернації ще працює. Хоч, можливо, його життя залежало від її справності, але ця проблема могла почекати поти, поки корабель вийде на кінцеву орбіту. Доти ще чимало могло статися.

Можливо, — хоч Боумен досі не обміркував цю можливість як слід, — за умови суворої економії запасів, він міг би обійтися й без гібернації та дочекатися, доки прибуде рятувальний корабель. Але був іще один нюанс: вижити фізично — це одне, а вціліти психічно — зовсім інше.

Однак астронавт намагався не думати про такі далекі проблеми й зосередився на нагальних потребах. Повільно, але ретельно він прибрав корабель, перевірив, чи всі системи працюють як слід, обговорив можливі технічні труднощі з Землею й намагався якомога менше спати. Лише в коротких перервах між працею Боумен розмірковував про велику таємницю, до якої наближався на шаленій швидкості і яка ніколи не полишала його розум надовго.

Нарешті, коли корабель завдяки його старанням знову перейшов на автоматичне керування, хоч воно й потребувало постійного нагляду, у Боумена з'явився час вивчити доповіді та інструктажі, надіслані йому із Землі. Знову й знову програвав він запис, коли моноліт МАТ-1 уперше за три мільйони років зустрів світанок. Він дивився на фігури в скафандрах, які рухалися довкола плити, майже усміхався, спостерігаючи їхню паніку, коли моноліт послав свій потужний сигнал поміж зірок, заглушаючи їхнє радіо своїм могутнім електронним голосом.

Відтоді чорна плита більше не реагувала на подразники. Її накрили й вряди-годи знову показували сонцю. Жодної реакції. Ніхто не намагався її розрізати, частково через наукову обережність, почасти через страх перед можливими наслідками.

Магнітне поле, що сприяло виявленню плити, зникло після того потужного радіосигналу. Можливо, теоретизували деякі експерти, сигнал був згенерований величезним кругобіжним струмом, що тік у надпровіднику, утримуючи енергію впродовж тисячоліть до моменту, коли вона знадобилася. Те, що моноліт мав якесь внутрішнє джерело енергії, не підлягало сумніву, сонячна енергія, яку він усотав протягом короткого часу, була недостатньою для такого потужного сигналу.

Одна цікава й, либонь, не дуже важлива особливість моноліту привела до появи багатьох теорій і численних дискусій. Моноліт був 3,375 метра, а поперечний переріз 1,5 до 0,375 метра. Перевірка розмірів моноліту довела, що його сторони мали відношення 1:4:9, що являло собою квадрати трьох перших цілих чисел. Ніхто не міг знайти такому збігу бодай якесь адекватне пояснення, але ніхто навіть не припускав, що це є випадковість для пропорцій, що проводяться в межах вимірної точності. Захоплювало й одночасно лякало те, що жодна земна технологія не могла дати такої фантастичної точності в процесі виготовлення простого