Читати книгу - "Хатина дядька Тома"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Джордж говорив зі сльозами на очах, енергійно жестикулюючи. Він то крокував по кімнаті, то знову сідав до столу. Добрий фабрикант, якому молодий мужчина виливав свої жалі, врешті-решт сам не витримав і теж розплакався. Потім він витягнув з кишені лимонного кольору шовкову хустину і заходився витирати нею обличчя.
— Прокляття на їхні голови! — раптом вигукнув він. — Я завжди вважав їх негідниками! Нехай простить мені Господь ці слова! Дій, Джордже, дій! Але будь максимально обережним, друже. Не пускай в хід своєї зброї, доки… Ех, одне слово, не поспішай стріляти, а як доведеться, то прицілюйся точно, намагайся будь-що влучити у ворога. А де твоя дружина, Джордже? — запитав містер Уїлсон, енергійно ходячи по кімнаті.
— Утекла разом із дитиною, сер, а куди — не знаю… Мабуть, на Північ. І чи доведеться мені ще коли-небудь стрітися з ними — одному Богові відомо.
— Утекла? Від таких добрих господарів? Не може цього бути!
— Навіть добрі господарі іноді грузнуть у боргах, а закони нашої країни дозволяють їм забрати дитину у матері і розрахуватися нею із кредиторами, — палко сказав Джордж.
— Так-так, — пробурмотів добрий старий, порпаючись у кишені. — Хоч я певен, що чиню протизаконно, та нехай! Ось, маєш, Джордже, — і він тицьнув йому пачку асигнацій.
— Не потрібно, містере Уїлсон, щирий друже! — сказав Джордж. — Ви й без того стільки всього зробили для мене, а це може завдати вам клопотів! Мені не бракує грошей, на дорогу мені стане.
— Візьми, Джордже, візьми! Вони можуть згодитися у дорозі. Гроші ж не тяжка ноша. До того ж ти заробив їх, чесно заробив. Не відмовляйся, Джордже, прошу тебе.
— Гаразд, сер, та лише за однієї умови: я поверну вам цей борг за першої ж нагоди.
— Як собі хочеш. А тепер нам треба порадитись. Скажи-но, скільки ще тобі доведеться подорожувати у новому образі? Сподіваюся, що недовго і недалеко. Тебе важко впізнати, та все ж це так ризиковано! А звідки слуга? Хто це?
— Це своя людина. Минулого року він утік до Канади, а там дізнався, що його господар, аби помститися йому і зірвати на комусь свій гнів, наказав покарати батогами його стареньку маму. Тепер Джим повернувся, щоб забрати її з собою, якщо це буде можливо.
— Вона з вами?
— Ще ні. Джим ходив довкола обійстя, зазирав із різних схованок, вичікував зручного моменту, та поки безрезультатно.
Він довезе мене до Огайо, передасть друзям, які свого часу допомогли йому, а потім повернеться по матір.
— Це ж небезпечно! — вжахнувся містер Уїлсон.
Джордж випростався, і гордовитий усміх промайнув на його обличчі. Фабрикант, не приховуючи свого подиву на такі зміни, оглянув молодого мулата з ніг до голови і сказав:
— Що з тобою трапилося, Джордже? Ти тримаєшся і говориш зовсім інакше. Куди подівся Джордж, якого я знав?
— Віднині я вільний! — з гідністю промовив Джордж. — Так, сер! Ніколи і ні до кого я більше не звертатимусь: «Господарю»… Я сам собі господар! Я вільний!
— Стережися, Джордже! А як тебе спіймають?..
— Тоді… Що ж, містере Уїлсон… Знаєте, у могилі усі рівні та вільні.
— Я не стомлююся тобі дивуватися, і пишаюся твоєю сміливістю! Це ж треба, приїхати до найближчого готелю!..
— Але в цьому є своя логіка. Це настільки нахабно, що ніхто й не шукатиме мене тут, під самим носом у господаря. А ви, я знаю, мене не викажете. Переслідувачі будуть поперед мене. Джим був рабом господаря з іншого округу, тут його ніхто не знає. Тим паче, що за давністю події про нього вже й думати забули. А мене, сподіваюся, за оголошенням не затримають.
— А тавро?
Джордж зняв рукавицю, показав свіжі рубці на руці і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хатина дядька Тома», після закриття браузера.