Читати книгу - "Біблійні казки. Казки та легенди про святих"

— Господи, та то такий бідний. Та що від нього візьмеш?

– Іди, йди.

— Добре, буду йому щось казати.

Пішов та й каже:

— Чоловічку, будьте добрі, дайте мені щось їсти.

А у того чоловіка був сир несолений у тайстринці, що собі взяв на полуднє, та дав йому того сиру. Петро вкусив раз, та й уже ситий.

Приходить Петро до Христа.

— Чи дав тобі?

— Дав, Господи. Це такий милосердий чоловік. Чим би ми його наградили?

Каже Христос:

— Нічим, бо він тепер наш. А як ми його наградимо, він буде не наш.

— Господи, він усе буде наш, бо він такий добрий. Він має добре серце.

— Но, як ти вже так за нього просиш, то йди кажи, най копає під тим корчем, під малим буком. Лиш накажи йому, щоб личані постоли і дерев’яну мотику поклав так, аби вони на виду були.

— Добре.

Пішов Петро до того чоловіка й каже:

— Чоловіче, ану копніть мало під тим корчем.

— Е, чоловічку, чи раз я там уже копав? Копав я там уже не раз.

— Ану копніть тепер.

Зачав він там копати і знайшов котел з грішми. Зрадувався дуже.

Айбо каже Петро:

— Дерев’яну мотику та личані постоли покладіть так, аби на виду були, — та й одклонився й пішов.

А той чоловік, що гроші викопав, купив собі землю, нову хижу поставив, паном став. Христос знав, де той чоловік жиє, а Петро не знав. Через якийсь час ідуть вони знов тою дорогою. А Петро так ізголоднів, і каже він:

— Господи, такий голоден, що так я лиш раз був голоден.

— Йди до сеї хижі проси їсти.

— Е, там якийсь пан жиє, та, — каже, — той не дасть їсти.

— Як не дасть, то й не йди.

Пішов він. Пан увидів крізь шкляні двері, що там хтось іде.

— Що тобі треба?

Петро напудився та втік. Прийшов, а Христос питає:

— Чи дав тобі хліба?

— Не дав.

— Просив-єсь?

— Я не просив, бо спинив мене, і я напудився.

– Іди ще раз. Проси, не бійся, не вб’є тебе.

Пішов Петро, а той самий чоловік каже:

— Ти вже назад прийшов? Що тобі треба?

— Будьте добрі, дайте мені мало хліба. Такий голоден.

– Іди вичисти з-під свиней.

Прийшов Петро до Христа.

— Та дав тобі хліба?

— Не дав, казав, аби я йшов з-під свиней вичистити.

– Іди кажи, що вже вичистив.

Петро пішов туди, трясучися, бо він не чистив.

— Чи вичистив з-під свиней?

— Вичистив.

Пішов пан, подивився — так вичищено, так файно в нього ніде тут не було.

— Но, держи шапку.

Петро зняв із себе шапку, а він йому наметав відходів з-під стола. Та вкусив раз Петро, та й уже ситий.

Приходить Петро до Христа.

— Чи дав тобі хліба?

— Дав мені, — каже, — Господи. Та й Вам приніс.

— Но-но, давай. Тепер ідемо оба до нього.

Приходять, а той каже:

— Ти ще мені й другого ведеш? Що вам треба?

Каже Христос:

— Чоловічку, не говоріть нічого, а лиш глядайте дерев’яну мотику та й личані постоли.

Той уже напудився, до нього дійшло, що то щось не то. Та впав на коліна, зачав просити прощення.

— Нічого, нічого, чоловічку. Вийдіть та найдіть то, що я сказав.

Пішов він і найшов дерев’яну лопату і личані постоли, — він то хранив, — та й Христос перехрестив, і все його добро згоріло. Осталися лиш дерев’яна мотика та личані постоли.

— Но, — каже Христос Петрові, — оце той чоловік, що давав тобі несоленого сиру. Він був наш, а як ми його наградили і він забагатів, то не став вірити нікому, бо сам багато зажив. Він уже не наш.

Як Бог зі святими по землі ходив, людей випробовував і навчав святих

Давно ще колись, не за дідів і не за прадідів ходив по землі Бог зі святим Миколаєм і святим Петром, і уже святий Петро зовсім обдерся так, що й не стало на йому ніякого шмаття. А Господь каже йому:

— Піди, Петре, та укради собі шмаття де-небудь на тину, та й прислухайся, чи буде за те лаяти тебе хазяйка, чи ні?

От святий Петро пішов і покрав повішане на тинові людськеє шмаття, і убрався та й пішов до Бога, і каже:

— Я вже украв шмаття, але ж хазяйка мене за теє не лаяла, а тільки, оглядівшись, сказала: нехай йому Бог звидить і ізбачить!

А Бог вислухав цеє, та й каже:

— Ну, добре, коли так!

От Бог, святий Петро і святий Миколай всі зайшли в обідрану хату до одної найбіднішої вдови-мужички, упросились в неї на ніч і стали питати:

— Чи нема чого у тебе поїсти?

А хазяйка відказує:

— Нема в мене нічого. Я бідная, хліб собі заробляю, і тільки маю хліба, що один окрайчик на полиці.

А Бог до неї каже:

— Дай же нам хоч борщу.

Вона знову відказує:

— Та нема у мене ніякої страви, і нічогісінько не варила.

От Бог знову сказав:

— Погляди лиш, молодице, добре в печі, може, чи не знайдеш там чого-небудь.

Вона все-таки не хоче того слухати, а далі Бог як причепився добре до неї:

— Ану таки погляди в піч, та погляди.

От вона, аби відчепитися, іде до печі. Коли заглянула туди в піч, аж там багацько всякої всячини, понаварювано різної хорошої страви і варенухи. Та й каже вона:

— Що це такеє на світі значить, я не топила, аж багацько єсть понаварювано всякої всячини?

От вона повиймала все з печі, і всі вони понаїдались, та й полягали спати, а хазяйка все не знала, що то Бог прийшов до неї. На другий день вранці Бог, святий Петро і святий Миколай повставали, подякували гарно хазяйці, та й пішли дальше, і почули вони весільне грання. Аж надходять вони туди, коли дивляться, а там весілля у одного багатого мужика. От святий Миколай каже:

— Господи милостивий! Ходімо же і ми на те весілля, чи не дадуть і нам по чарці горілки та чого поїсти?

А Бог каже:

— Добре, ходімо!

От вони пішли туди замість старців, буцім просити милостині, а багатий хазяїн тої хати оглянувся до них та й знов став частувати за столом своїх весільних гостей, багатих хазяїнів, а далі став гукати на свою жінку:

— А дай лиш там старцям милостині!

А жінка його — така в убранні, що й куди! — закричала сердито:

— Ти гляди своїх людей, що частуєш, і не