Читати книгу - "Біблійні казки. Казки та легенди про святих"

Далі погодивши, той хазяїн, як оглянувшись, побачив, що довго старці стоять в хаті, та нагомонів добре на свою жінку, — аж тоді вона дала тим старцям по маленькій чарочці горілки і по шматочку хліба, та й випровадила їх за двері. От Бог зі святим Петром і Миколаєм ідуть звідтіля, та й каже Бог:

— Ну та й багатий же цей чоловік, що ми були в нього на весіллі, а може, і кріпко він скупий, а його жінка іще гірше скупіша і дуже велика злоїдниця, та й і обоє вони не вміють в щасті шануватись і не хочуть помагати другим бідним людям.

От Бог зі святим Петром і Миколаєм пішли шляхом і на полі полягали спочивати, аж прибіг до них вовк, та й просить Бога:

— Дай мені, Господи, що поїсти, бо я цілі сутки нічого не їв і дуже охляв з голоду.

Бог вислухав цеє та й говорить:

— Піди, вовче, в село, там єсть найбідніша вдова-мужичка, що ми в неї ночували, у неї єсть одна тільки ряба корова, то візьми ту корову та й з’їж.

А святий Миколай почав просить Бога:

— Господи милостивий! Нащо ж ображати бідную вдову? Нехай вовк не бере в неї послідньої корови, бо вона буде гірко плакати і мучитися, а лучче нехай вовк візьме яку-небудь скотину у того багатиря, де ми були на весіллі, бо він багатий чоловік та ще й дуже скупий.

А Бог каже:

— Не можна так! Нехай візьме корову у самої тої бідної вдови, нехай вона до часу плаче та гірко бідує, бо вона на сім світі талану не має.

От вовк побіг до неї, а вони полягали спати. Святий Миколай і став жалувати бідної вдови, та й почав він придумувати, як би ухитриться і помогти для неї, а далі надумав і подивився, що Бог уже спить, а Бог все знав, та навмисне буцім спить, от святий Миколай взяв та мерщій побіг навперейми вовка другою стороною, щоб вмазати вдовину корову болотом, щоб та корова була чорна, а не ряба, щоб не з’їв її вовк.

І як прибіг туди святий Миколай, от скоріше болотом і обмазав ту корову, так що вона зробилась чорна, та й зараз вернувся назад до Бога. А Бог скоро встав, буцім нічого не знає, і каже до святих Петра і Миколая:

— А що, вставайте уже, та ходімо!

І тільки що хотіли вони йти дальше, аж знов прибіг до них той самий вовк і каже:

— Нема, Господи, у тої бідної вдови рябої корови, а тільки єсть у неї одна чорна.

От Бог все уже знає та й каже:

— Ну так з’їж ту чорну корову.

А святий Миколай бачить, що нічого не вдіє, та й замовчав. От вовк побіг до чорної корови, а Бог з Петром і Миколаєм почали іти шляхом. От ідуть вони та йдуть, аж котиться проти них бочка, а святий Миколай питає:

— А що це таке, Господи, котиться і куди?

Господь відказує:

— Це котиться бочка з серебром і златом до того багатиря, що ми були у нього на весіллі, бо такий його талан і така його доля, але все його щастя буде на сім світі!

А святий Миколай давай просить, каже:

— Господи милостивий! Уділи ж з цеї бочки хоча б з макітерку для тої бідної вдови, де ми ночували, в неї ж вовк і посліднюю корову з’їв.

А Бог відказує:

— Ні, того не можна! Бо цей талан даний одному тільки тому багатиреві.

От святий Миколай вже замовчав, і почали йти дальше, ішли та й ішли, аж святий Миколай захотів дуже пити води та й каже:

— Ах, як мені хочеться пити!

А Бог говорить йому:

— Колись я проходив через оцей яр, що недалеко від нас видно, там я бачив криницю. Іди туди, нап’єшся води.

Коли пішов святий Миколай туди в яр, аж там коло криниці побачив такого багацько темного та сірого страшенного гаду, такого сердитого, що аж кишить, от він злякався дуже та й насилу звідтіля утік. А Бог питає:

— Чого ти, Миколаю, так неначе злякався, аж побліднів з переполоху і, мабуть, не пив води?

А святий Миколай відказує:

— Не міг я напитися, та ще й як побачив, що там єсть такого багацько страшенного гаду, то насилу я звідтіля утік.

От Бог вислухав цеє та й сказав:

— Ну, ходімо же далі!

І пройшли вони дальше з п’ятеро гін, або більше, та й Бог знов каже до святого Миколая:

– Іди у цей другий ярок, там буде повная криниця, то вже там нап’єшся води.

От святий Миколай пішов туди, коли надходить в той яр, аж там побачив такого ще гіршого гаддя, та такого ж його превеликая сила і дуже багацько, та ще й далеко злішого, як попереду бачив, так що неначе горить трава. І святий Миколай зовсім перелякався та побілів, і насилу велику звідтіль утік, так неначе на йому волосся і одежа загорілися!

І прийшов до Бога та й з переляку насилу розказав, що не можна там напитись води, бо ще й гірший там єсть гад і далеко зліший от першого гаду, що він бачив попереду. А Бог каже:

— Ну, коли так, то ходімо же дальше!

От вони пішли дальше і довго йшли, аж побачили вдалині третій ярок неначе з садком, та й Бог каже:

— Ну, іди ж, Миколаю, в той ярок, де, бачиш, садок видно, а вже там певне нап’єшся води.

Коли святий Миколай пішов туди, аж там такая прехорошая криниця з пригожою водою, а над тею криницею і скрізь там такії різнії, прехорошії пахнючі цвітки та ягоди, яблука, хвиги, мигдаль, родзинки і всякі овочі, а птиці там хороше співають та щебечуть різними голосами, і таке все там захопливе, що й сказати і прописати не можна. От святий Миколай не знав, що й робити, чи воду пити, чи любуватися та приглядуватись. Нап’ється трохи пахнючої води, та й оставить пити, та все розглядає. І він тричі так потрохи пив тую воду, та все розглядував, і не зчувся — що він непомітно пробув там цілих три роки, як неначе одну минуту там був.

Аж приходить туди Господь Бог та й каже йому:

— Що це ти, Миколаю, так довго тут