Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Несподівана вакансія 📚 - Українською

Читати книгу - "Несподівана вакансія"

653
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Несподівана вакансія" автора Джоан Роулінг. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 147
Перейти на сторінку:
пухку долоню на тоненьку руку Парміндер, але Парміндер відсмикнула руку, мовби Тесса її вжалила. Наступної миті, не в змозі стримати емоції, вона розридалася по-справжньому. Відвернулася вбік, але в крихітному кабінетику їй не було де заховатись.

— Мені аж недобре зробилося, коли я згадала, що не подзвонила тобі, — сказала Тесса, поки Парміндер героїчно намагалася вгамувати власні ридання. — Я теж мало не вмерла з розпуки. Я збиралася зателефонувати, — збрехала вона, — але ми зовсім не спали, цілу ніч провели в лікарні, а тоді одразу мусили їхати на роботу. Колін просто втратив контроль над собою, коли повідомив про це на шкільних зборах, після чого влаштував на очах у всіх жахливу сцену з Кристал Відон. А потім Стюарт вирішив прогуляти уроки. А Мері не знаходила собі місця… але мені так прикро, Міндо, я мусила б тобі подзвонити.

— …ниці, — пробурмотіла крізь сльози Парміндер, витираючи лице серветкою, — …Мері… найголовніше…

— Ти була б однією з найперших, кому подзвонив би Баррі, — сумовито промовила Тесса, а тоді й сама ні з того ні з сього розридалася.

— Міндо, мені так шкода, — рюмсала вона, — але я мусила дати раду з Коліном і всім іншим.

— Не кажи дурниць, — зітхнула Парміндер, витираючи сльози. — Ми просто втратили глузд.

«Ні, не втратили. Ой, Парміндер, ну, хоч зараз себе не стримуй…»

Проте лікарка вже розправила свої худенькі плечі й висякалася.

— Тобі сказав Вікрам? — боязко спитала Тесса, дістаючи з коробки на столі кілька паперових серветок.

— Ні, — відказала Парміндер. — Говард Моллісон. У крамничці.

— О, Господи, Міндо, мені так тебе шкода.

— Не кажи дурниць. Усе гаразд.

Виплакавшись, Парміндер відчула себе трохи краще. Відчула приязнь до Тесси, яка витирала від сліз своє простувате, добродушне обличчя. З полегкістю усвідомила, що після відходу Баррі Тесса лишилася її єдиною справжньою приятелькою у Пеґфорді. (Вона завжди казала в таких випадках «у Пегфорді», так, ніби поза цим маленьким містечком у неї була ціла сотня вірних друзів. А насправді до її друзів можна було зарахувати хіба напівзабутих шкільних товаришок із Бірмінгема, з якими їх давно вже розлучив плин життя, та колег, з якими вона навчалася і практикувала медицину, — вони ще й досі присилали їй вітальні картки на Різдво, але ніколи не приїжджали до неї в гості, так само, як і вона ніколи не відвідувала їх.)

— Як там Колін?

Тесса зітхнула.

— Ой, Міндо… Боже мій. Він сказав, що боротиметься за посаду Баррі в місцевій раді.

Глибока зморшка поміж густими чорними бровами Парміндер стала ще глибшою.

— Ти можеш уявити, щоб Колін балотувався на виборах? — запитала Тесса, міцно стискаючи в руці намоклу серветку. — Конкурував з такими, як Обрі Фаулі й Говард Моллісон? Переконуючи самого себе, що зможе виграти цю боротьбу заради Баррі, зайняти його місце… це ж така відповідальність…

— У нього не менше відповідальності й на роботі, і він якось дає собі раду, — сказала Парміндер.

— Ледве дає, — не замислюючись, випалила Тесса. Відчула, що бовкнула зайве, і знову розплакалась. Як дивно. Вона прийшла в цей кабінет, сподіваючись заспокоїти Парміндер, а натомість почала виливати на неї усі свої біди. — Ти ж знаєш Коліна, він усе бере занадто близько до серця, так усім переймається…

— Та якщо чесно, він чудово дає собі раду, — не погодилася Парміндер.

— Ой, та я сама це знаю, — втомлено зітхнула Тесса. Вона мовби змирилася з усім. — Я знаю.

Колін був, мабуть, єдиною особою, до якої сувора й нетовариська Парміндер ставилася з явним співчуттям. У відповідь Колін не дозволяв, щоб хтось казав про неї щось погане у його присутності. Він був її затятим прихильником у Пеґфорді. «Чудова лікарка, — уривав він кожного, хто наважувався критикувати її. — Кращої я не зустрічав». У Парміндер тут було не так багато захисників. Вона не користувалася популярністю серед старої пеґфордської гвардії, зіпсувавши собі репутацію тим, що неохоче виписувала антибіотики й повторні рецепти.

— Якщо Моллісон доб’ється свого, то виборів узагалі не буде, — сказала Парміндер.

— Як це?

— Він розіслав електронного листа. Півгодини тому.

Парміндер повернулася до екрана комп’ютера, набрала пароль і відкрила свою поштову скриньку. Нахилила монітор, щоб Тесса могла прочитати Говардового листа. У першому параграфі містилося співчуття з приводу смерті Баррі. У другому йшлося про те, що у зв’язку із завершенням річного терміну перебування Баррі на своїй посаді замість обтяжливого процесу повноцінних виборів краще просто кооптувати нового члена ради, який замінить свого попередника.

— Він уже має когось на увазі, — додала Парміндер. — Намагається проштовхнути когось зі своїх, перш ніж його зупинять. Я не здивуюся, якщо це буде Майлз.

— Ой, та в жодному разі, — відразу заперечила Тесса. — Майлз був разом з Баррі в лікарні… ні, він був такий засмучений…

— Ти така наївна, Тессо, — урвала її Парміндер, і Тессу приголомшило, з якою жорстокістю вона це сказала. — Ти не розумієш, що за тип цей Говард Моллісон. Це підла людина, підла. Знала б ти, що було, коли він дізнався про статтю Баррі, написану для газети, про Поля. Ти навіть не уявляєш, що він хоче зробити з клінікою для лікування метадоном. Але ще побачиш.

Її рука так тремтіла, що вона ледве спромоглася вийти зі сторінки.

— Побачиш, — повторила вона. — Гаразд, берімося до справи, Лаура вже за хвилину йде. Спочатку перевірю твій тиск.

Парміндер робила Тессі послугу, приймаючи її так пізно, після школи. Медсестра-практикантка, що мешкала в Ярвілі, мала по дорозі додому занести зразок Тессиної крові в лікарняну лабораторію. Відчуваючи неспокій і якусь дивну беззахисність, Тесса закотила рукав свого старого зеленого кардиґана. Лікарка обвинула їй передпліччя манжетою з липучкою. Зблизька кидалася в очі разюча подібність Парміндер до своєї молодшої доньки, адже різниця між їхніми фігурами (Парміндер була сухорлява, а Суквіндер повногруда) ставала непомітною, зате схожість їхніх лиць увиразнювалась: яструбині носи, широкі роти з повними нижніми губами й великі, округлі, темні очі. Манжета боляче стиснула Тессину м’ясисту руку. Парміндер стежила за приладом.

— Сто шістдесят п’ять на вісімдесят вісім, — спохмурніла Парміндер. — Високий тиск, Тессо, занадто високий.

Спритними й майстерними рухами вона розпакувала стерильний шприц, розгладила бліду, всипану родимками, Тессину руку і встромила туди голку.

— Я завтра повезу Стюарта

1 ... 36 37 38 ... 147
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Несподівана вакансія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Несподівана вакансія"