Читати книгу - "Пастка на дурнів"

Та не минало й кількох днів — од двох до десяти, — і всі підписані ним документи неминуче повертались назад із іще одним чистим аркушем для ще одного підпису. Тепер вони були помітно грубші, ніж перше, бо між аркушем, що його раніше підписав майор Майор, та чистим аркушем для нового підпису містився стосик аркушів із найсвіжішими автографами офіцерів усіх підрозділів, розкиданих навколо П’яноси, — подібно до майора Майора вони теж, не переводячи подиху, ставили й ставили свої підписи на тих самих папірцях. На його очах найпростіші повідомлення дивовижним чином розбухали й перетворювались на товстезні фоліанти. Майор Майор занепадав духом: скільки б разів він не підписував документ, той все одно справно повертатиметься до нього на стіл для нового підпису. Майор Майор уже був зовсім втратив надію спекатися цього наслання. І от одного ранку, а саме на другий день після візиту першого сіайдиста, майор Майор на одному з казенних документів розписався не своїм ім’ям, а ім’ям Вашінгтона Ірвінга — просто щоб побачити, як це виглядатиме. Виглядало нічогенько, навіть дуже нічогенько, і, розохотившись, він до самого вечора розписувався на всіх офіційних документах як Вашінгтон Ірвінг, хоча й передчував, що за таке бунтарське, а головне, легковажне свавілля його спостигне сувора кара. Наступного ранку він із трепетом зайшов до свого кабінету й почав дожидатися, що ж тепер станеться. Але нічого не сталося.

Він согрішив і согрішив, як виявилося, на благо, бо жодний з документів, підписаних ім’ям Вашінгтона Ірвінга, до нього не повернувся! То був явний, давно жаданий успіх, і він окрилив майора Майора на нові діяння. Він, звичайно, розумів, що кар’єру на цьому не зробиш, але ім’я «Вашінгтон Ірвінг» нагонило на нього все-таки меншу нудьгу, ніж ім’я «Майор Майор Майор». Коли ж його починало нудити й від Вашінгтона Ірвінга, він заміняв його на Ірвінга Вашінгтона і користався цим ім’ям доти, поки не набридало й воно. А головне, він бачив плоди своєї праці — жодний із документів, підписаних цими двома іменами, ніколи вже до нього знову не надходив.

Щоправда, натомість до ескадрильї незабаром надійшов новий сіайдист, що маскувався під льотчика. Всі знали, що він із Сі-Ай-Ді, бо він сам по секрету признавався в цьому кожному стрічному, суворо попереджаючи не відкривати кому б там не було, хто він є насправді. А втім, у цьому й не було потреби — всім іншим він уже признався по секрету, що він із Сі-Ай-Ді.

— Ніхто, крім вас, не знає, що я із Сі-Ай-Ді,— по секрету повідомив він майора Майора, — і треба тримати це в найсуворішій таємниці, щоб моє розслідування закінчилось успішно. Вам усе ясно?

— Сержант Трезор знає.

— Так-так, я змушений був йому це сказати, щоб потрапити до вас. Але він за жодних обставин нікому про це не вибовкає.

— Він уже все вибовкав мені,— сказав майор Майор. — Він доповів, що мене хоче бачити якийсь сіайдист.

— От негідник! Треба буде послати на нього запит до відділу безпеки. І я б на вашому місці не залишав тут жодних секретних документів. Принаймні поки я не подам звіт про розслідування.

— У мене немає секретних документів, — мовив майор Майор.

— От-от. Саме про це і йдеться. Ховайте їх у сейф, так щоб сержант Трезор не міг накласти на них лапу.

— Ключ од сейфа є тільки в сержанта Трезора.

— Боюсь, що ми просто марнуємо час, — холодно проказав другий сіайдист, жвавий опецькуватий чоловічок, одягнений у шкіряну пілотську куртку, на якій крикливими фарбами було намальовано аероплани, оточені оранжевими спалахами зенітних снарядів, та різні ряди бомбочок. Кількість бомбочок мала означати, що куртка зробила п’ятдесят п’ять бойових вильотів. Точними швидкими рухами він вихопив схований під курткою великий червоний планшет, якого майор Майор Майор давно вже помітив, добув із нього кілька фотокопій якихось рукописних аркушів і запитав:

— Вам знайомі ці документи?

Майор Майор байдуже поглянув на фотокопії приватних листів, одправлених із шпиталю, на яких рукою військового цензора було написано «Вашінгтон Ірвінг» або «Ірвінг Вашінгтон».

— Ні.

— А ці?

Майор Майор зиркнув на копії адресованих йому офіційних документів, на яких він сам ставив ті ж підписи.

— Ні,— повторив він.

— Але ж у вашій ескадрильї є такий чоловік?

— Ви про кого? — запитав майор Майор. — Адже тут розписувалися двоє.

— Саме про нього одного, — відказав сіайдист. — На нашу думку, він розписується двома різними прізвищами, щоб замести слід. Це їхній звичайний трюк.

— Наскільки мені відомо, у нас в ескадрильї такі не значаться.

— Стріляний горобець, стріляний, — зауважив він, кривлячись від розчарування. — Прикривається третім прізвищем, щоб видати себе за когось іншого. І мені здається… так-так, я, певний, що знаю його третє прізвище. — І з гарячковим піднесенням він вихопив з конверта ще одну фотокопію й сунув її під ніс майорові Майору. — Ну, а що ви скажете на це?

Майор Майор ледь подався вперед і побачив фотокопію солдатського листа, з якого Йоссар’ян повикреслював геть усе, крім звертання «Люба Мері», а внизу приписав: «Жити без тебе не можу. Е. Т. Святмен, капелан ВПС США».

Він заперечливо похитав головою.

— Вперше бачу.

— А ви знаєте, хто такий Е. Т. Святмен?

— Наш полковий священик.

— Все ясно, — вигукнув другий сіайдист. — Коло зімкнулося. Ваш полковий священик — це Вашінгтон Ірвінг.

Майор Майор трохи занепокоївся.

— Полкового священика звуть Е. Т. Святмен, — заперечив він.

— Хм!.. Ви певні цього?

— Авжеж.

— Але на біса полковому священику таке писати?

— Можливо, це написав хтось інший, тільки підписався його прізвищем?

— А на біса було б комусь іншому підписуватись його прізвищем?

— Певно, щоб приховати своє власне.

— Схоже, що ви вгадали, — поміркувавши якусь мить, погодився другий сіайдист і рішуче прицмокнув губами. — Видно, тут орудує ціла група, а точніше двоє, і в одного з них таке ім’я, як у другого прізвище, і навпаки. Авжеж, авжеж, я певний, що так воно і є. Один тут, в ескадрильї, один у шпиталі, ще один десь біля капелана… Ха, то, виходить, їх аж троє! А ви справді певні, що раніше не бачили цих документів?

— Коли б я їх бачив, на них був би мій підпис.

— Який саме? — лукаво примружився другий сіайдист. — Ваше прізвище, чи, може, «Вашінгтон Ірвінг»?

— Певно, що власне, — відповів майор Майор. — Чого б це я мав підписуватись як Вашінгтон Ірвінг? Я навіть прізвища такого не знаю!

Сіайдист розплився в усмішці.

— Я радий, що ви тут ні при чому, майоре. Значить, ми зможемо працювати разом, а в цій справі мені не обійтись без допомоги. Десь на європейському театрі воєнних дій працює