Читати книгу - "1Q84. Книга І"

На початку осені 1981 року особливо значних подій не сталося. У липні того року принц Чарлз і Діана справили весілля, і його відлуння ще досі тривало. Про те, куди молодята поїхали й що робили, в чому була Діана, з якими прикрасами. Аомаме, звичайно, знала про їхнє одруження. Але особливо ним не цікавилася. Вона зовсім не розуміла, чому люди у світі так глибоко переймаються долею англійського принца-спадкоємця і принцеси. Зовнішністю Чарлз скидався не на принца-спадкоємця, а на вчителя фізики з хворим шлунком.

У Польщі «Солідарність» під керівництвом Валенси поглибила протистояння з урядом, а радянський уряд з цього приводу висловив «занепокоєння». Якщо сказати виразніше, то це означало, що він готовий вислати танковий корпус, як під час «Празької весни» 1968 року, якщо польський уряд не зможе виправити ситуації. І про це Аомаме приблизно пам'ятала. Знала також, що врешті-решт СРСР відмовився від негайного втручання. А тому докладно читати статтю не мала потреби. І ще одне — американський президент Рейґан, можливо, з метою стримати СРСР від втручання у внутрішню політику Польщі, видав заяву із сподіванням, що «напруження в Польщі не стане перешкодою для здійснення плану будівництва на Місяці спільної американсько-радянської станції». Будівництво станції на Місяці? Про таке вона ні разу не чула. Та ні, здається, недавно в телевізійних новинах про такий план щось говорилося. Того вечора, коли в готелі в Акасаці вона переспала з рідковолосим чоловіком середніх літ, що приїхав у відрядження з Осаки.

20 вересня у Джакарті відбувся найбільший у світі запуск паперових зміїв за участю понад десяти тисяч чоловік. Про цю новину Аомаме нічого не чула, але в цьому нема нічого дивного. Бо хто ж пам'ятатиме про запуск паперових зміїв у Джакарті, проведений три роки тому?

6 жовтня в Єгипті ісламські екстремісти вбили президента Садата. Аомаме пригадала цей випадок і знову пожаліла його. Бо дуже вподобала собі його лисину й ненавиділа релігійних фундаменталістів. Від самої думки про їхній обмежений світогляд, зарозуміле почуття власної вищості й насильство щодо інших людей вона спалахувала гнівом, якого не могла стримати. Але це не мало стосунку до проблеми, яка зараз перед нею стояла. Аомаме, кілька разів глибоко дихнувши, заспокоїла нерви й перейшла на наступну сторінку.

12 жовтня в житловому кварталі токійського району Ітабасі збирач абонентної плати для «NHK» (58 років), засперечавшись із студентом, що відмовився платити, завдав йому глибокої рани в живіт кухонним ножем, якого носив у портфелі. Поліція прибігла на місце події й затримала збирача плати. А він, із закривавленим ножем у руці, стояв незворушно й зовсім не чинив опору під час арешту. Один із його колег розповідав, що той збирач плати працював на цій посаді вже шість років, надзвичайно серйозно ставився до своїх обов'язків і мав чудові досягнення в роботі.

Аомаме не знала, що стався такий випадок. Вона взяла газету «Йоміурі» й ретельно переглянула її за кожний день. Мала звичку уважно читати статті під рубрикою «Місцева хроніка», особливо пов'язані зі злочинами. Останні займали майже половину сторінки вечірнього випуску газети. Таку велику статтю вона не могла пропустити. Однак не виключено, що з якоїсь причини не звернула на неї уваги. Це було вкрай неймовірно, але вона не могла так абсолютно стверджувати.

Наморщивши чоло, Аомаме на хвилину задумалася над такою можливістю, а тоді записала в блокноті дату й подробиці цього випадку.

Збирача плати звали Сінносуке Акутаґава. Чудове прізвище! Як у славетного письменника. Його фотографії не було. Газета подала тільки фото пораненого ножем Акіри Таґави (21 рік). Таґава-сан був студентом третього курсу юридичного факультету університету Ніхон, третьорозрядником з кендо. Якби мав при собі бамбуковий меч, то, можливо, не став би легкою жертвою ножа, але ж звичайні люди не розмовляють зі збирачами плати для «NHK», тримаючи в руці такий меч. А крім того, збирачі плати для «NHK» не ходять з кухонним ножем у портфелі. Аомаме простежила за повідомленнями в наступні кілька днів, але не знайшла замітки про те, що поранений студент помер. Напевне, вижив.

16 жовтня на вугільній шахті в Юбарі, на Хоккайдо, сталася велика аварія. У підземному вибої, на глибині тисячі метрів, спалахнув вогонь і понад п'ятдесят шахтарів загинуло від задухи. Вогонь перекинувся і назовні, від чого й там утратили життя ще десять чоловік. Щоб запобігти поширенню пожежі, адміністрація шахти, не перевіривши, чи залишилася живими решта шахтарів, наказала за допомогою помпи залити водою штольню. Усього загинуло дев'яносто три людини. Це була жахлива аварія. Вугілля — джерело «брудної» енергії, а його видобування — небезпечна робота. Вугледобувна компанія не вкладала коштів в обладнання, а умови праці були вкрай поганими. Аварії часто повторювалися, людські легені зазнавали шкоди. Та оскільки вугілля дешеве, то існують люди й підприємства, які його потребують.

Випадок, який шукала вона, стався дев'ятнадцятого жовтня, коли ще котився відгомін про аварію на шахті в Юбарі. Про нього Аомаме нічого не знала, поки кілька годин тому не почула від Тамару. Щось неймовірне! Заголовок про цей випадок був надрукований на першій сторінці ранкової газети надто великими ієрогліфами, щоб його не помітити.

Збройна сутичка з екстремістами в горах префектури Яманасі. Загинули три поліціанти.

Газета помістила й велику фотографію, зняту з повітря, місця сутички. Поблизу озера Мотосуко. Була й простенька карта гірської місцевості, віддаленої від території, забудованої віллами. І фотографії облич трьох службовців поліції префектури Яманасі. Спеціальний авіазагін Сил самооборони, що вирушає на вертольоті. Камуфляжні уніформи, снайперські гвинтівки з оптичним прицілом й автомати з короткими цівками.

Аомаме надовго скривила обличчя. Щоб виразити свої почуття, розтягнула свої лицеві м'язи настільки, наскільки могла. Однак ніхто не побачив такої разючої зміни на її обличчі, бо по обидва боки стояли перегородки. Тоді вона глибоко дихнула — рішуче вдихнула навколишнє повітря і так само рішуче видихнула. Як кит, що спливає на поверхню води й змінює повітря у своїх велетенських легенях. Учень середньої школи вищого ступеня, що сидів з книжкою позаду, від несподіванки обернувся, але, звісно, нічого не сказав. Тільки злякався.

Протримавши якийсь час гримасу на обличчі, Аомаме насилу розслабила м'язи на ньому й повернула йому попередній вигляд. Потім довго тупим кінцем кулькової ручки стукала по передніх зубах, намагаючись зібратися з думками. «В цьому, напевне, є якась причина. Мусить бути.