Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Бережіть янголів своїх 📚 - Українською

Читати книгу - "Бережіть янголів своїх"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бережіть янголів своїх" автора Тетяна Брукс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 52
Перейти на сторінку:

Але ось двері повільно відчинилися, «чужий» заліз у машину і сів попереду.

Що робити? О! Придумала! Треба його за щось якось ухопити. А вже зуби в мене ого-го! Недарма ж мене вітамінами напихали…

Отож я тихесенько злізла з заднього сидіння униз і поповзла туди, де сидів «чужий». І, міцно вхопивши його за щось, стиснула зуби.

«Отак… Так… Тримати…»

«С-с-с!», — засичав «чужий» і затих.

Отак і сиди, дочекаюся Сергійка і здам, як кажуть, із зубів у руки…

Через деякий час у Таниній квартирі пролунав дзвінок.

— Тань, ха-ха-ха, приїдь, будь ласка, ох-хо-хо… А то ми нічого зробити не можемо, ги-ги-ги-ги…

— У тебе годинник є, нелюде? — сонний голос Тані свідчив, що вона веселощів не поділяє.

— Є годинник, аха-ха-ха… Знаю, що зараз друга ночі… Ой, не можу… Ги-ги-ги-ги… Тань, там за тобою поліцейська машина має під’їхати…

— Що-о-о!?

Сон у Тані як рукою зняло.

— Навіщо поліцейська? Чому?

— Танюш, ох, не можу більше сміятися, живіт уже болить… Приїжджай, будь ласка. Мені… нам потрібна твоя допомога. Подивишся, що наше Білченя вчудило… Поквапся, бо ніхто, крім тебе, з нею не домовиться…

— О Господи! Не лякай мене… Зараз приїду, звірюги ви обоє… Навіть уночі від вас спокою немає…

Унизу, біля під’їзду, дійсно стояла поліцейська машина.

Двоє хлопців у формі теж веселилися.

— Що там сталося? Розповідайте, поки їдемо, — попросила Таня.

— Сергій Потапов — він вам хто?

— Друг.

— Так от, ваш друг купив учора машину.

— Так, він говорив. Мерс, старенький.

— Гаража немає, і він залишив у салоні свою собаку.

— Ну, так, це я йому порадила. Раптом хтось надумає залізти — здійме галас… Вона маленька ще, не навчена…

— Ну так от, галасу вона не робила…

— О Господи, невже покусала когось? ..

— Ну… Щось на кшталт того, — сказав водій, і вони знову дружно зареготали.

Нарешті під’їхали до будинку Сергія. Таня підійшла до машини. Сергій і ще двоє поліцейських, вже насміявшись досхочу, стояли осторонь і спокійно спостерігали за подіями.

Спочатку Тані здалося, що нічого не відбувається. Вона підійшла ближче до машини і побачила всередині молодого, десь років двадцяти п’яти, хлопця. Він закляк, вчепившись обома руками у кермо. Обличчя його було бліде, аж зеленувате. Губи бліді, тремтять. Лоб, ніс і навіть шия рясно вкрилися потом.

«Хворий, чи що?» — подумала Таня.

Я лежала під сидінням і бачила, як під’їхала машина, і звідти вийшла Таня.

«Ура-а-а! — зраділа я. — Нарешті вона забере в мене цього «чужого». А то вже щелепи звело…»

Але Таня мене під сидінням не помітила. І запитала:

— Ну, а Белка де? Вона-то тут до чого? І чого це він сидить у твоїй машині? Ану, виходь! Швидше! — скомандувала Таня і потягла хлопця за рукав.

— Ой, не треба, не треба, не тягніть! — заволав злодій. — Не чіпайте мене! Її приберіть. Заради Бога, швидше…

— Кого це я повинна прибрати?

— С-собаку вашу…

— Тань, ти униз подивися…

Насмішкувато-веселий голос Сергія був водночас трохи заклопотаним.

Таня заглянула вниз і, нарешті, побачила мене. Я лежала під водійським сидінням на спині, всіма чотирма лапами впираючись у сидіння. В зубах міцно тримала «чужака».

— Оце та-а-к! — захоплено мовила Таня. — Молодець, Білченя! Випустіть його.

«Звісно, приємно… Але щелепи заніміли. Заберете ви оцього зрештою?!»

— Так не віддає! — гиготів поліцейський. — Сподобалось, напевно…

— Чого ви гигочете?

Таня знов нахилилася і спробувала мене відтягти:

— Бело, фу! Фу, я сказала… — і потягла за нашийник.

Я міцніше уперлась лапами в сидіння:

— Р-р-р-р-ням-ням…

«Чужий» напружився, завмер і заголосив:

— Ой-ой, не треба, не треба! Будь ласка! Вона відкусить… Вона ж зуби стискає… сильніше… як тільки я ворухнуся.

— У собаки, напевно, щелепи зсудомило, — припустила Таня, — розтиснути не може… Молоденька ще, не вміє контролювати… Навіщо ж ти, Сергію, навчив її за оте місце мужиків хапати?… От ганьба…

Таня відійшла від машини і почала нишпорити біля дерев.

Сергій відчував себе переможно.

Усі знову розвеселилися…

— Зараз, Білченя, зачекай трохи…

Таня повернулася до машини. В її руках була замашна палиця.

— Як вас звати? — звернулася вона до чужого.

— Славко…

— Так от, Славко. Я нічого вам не гарантую, але допоможу чим зможу. Але й вам треба мені допомагати… Бо оте ваше найдорожче… Коротше, мені треба там попоратися…

— Та робіть уже щось… Тільки швидше… Будь

1 ... 36 37 38 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бережіть янголів своїх», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бережіть янголів своїх"