Читати книгу - "Не повертайся спиною до звіра"

Човник строчила своїми аграрними сторінками, ніби кулеметними чергами, аби швидше взятися до пошуку в інтернеті матеріалу для студентських рефератів.

— Тебе шукала Валерія. Передала купу інформацій з Інтерфаксу, щоб ти обробив їх для номера. Бажано, з коментарями експертів, — через плече кинула Христя.

Хлопець скривився:

— Не люблю їсти каперси щодня — мене ж годують ними щохвилини, — це останнім часом стало його улюбленою примовкою.

Чубенко ненадовго присів за свій стіл, щоб зробити кілька телефонних дзвінків.

За годину він голосно кахикнув, аби привернути увагу колеги. Човник сопла над своїм текстом, не повертаючи голови. За кілька хвилин до цього вона бігала нагору, до керівництва, й трохи захекалася. Незграбно ляпнулась у крісло перед монітором, Євгена відштовхнула ліктем.

— До речі, я теж працюю в цій редакції і мені так само потрібно писати матеріали в номер. І я не люблю агресивних дівчаток, — голосом старшого піонервожатого сказав Чубенко.

— А дужих дівчаток ти любиш? — голосно поцікавилася вона, відкриваючи наступний музичний файл.

Щойно Човник провела з Каперс консультаційну нараду стосовно того, як відбити Євгена в тієї дівчини, з якою його часто бачила.

— Ти впевнена, що воно тобі потрібне? — скривилася Валерія. — Може, там шалене кохання…

Христя виклично вищирила великі білі зуби, схожа на недоброго хлопчиська-бешкетника:

— А я розведу їх, от побачиш. Та я знаю цю Настю, вона працює помічницею у Бориса Шевченка. Така пришелепувата, язик заплітається…

Тепер вона нагадувала капосну кицьку, яка пунктуально мітить білизну господаря, що їй не догодив. Свій план вона хотіла втілити «заради інтересу». Але, підпускаючи шпильку на адресу Невінчаної, подумки зважила: чи не бовкнула зайвого. Невінчаної справді трішки гаркавила, та це ставало помітним лише тоді, коли вона розхвилюється. Утім Каперс, судячи з виразу її ахроматичних очей, зацікавилась ідеєю Христі.

На редакційних «літучках» Валерія розхвалювала аграрні сторінки Човник, обходячи мовчанкою ті, що готував Чубенко. Інші колеги про них так само не згадували. Цей мовчазний бойкот переростав у холод відчуження. Хлопець міг ображатися, дратуватися, іронізувати з цього приводу, але все марно — мовби колеги змовилися демонструвати, що Чубенко не відробляє свого хліба. Чи не тому нові комп’ютери розходилися по кабінетах, оминаючи Євгена? Адміністративних важелів для цього Каперс допоки вистачало. А втім, хлопець знав собі ціну — Надія Миколаївна щоразу обговорювала з сином його творчість і неодмінно вітала з вдалими статтями.

Сварка з Човник вивела його з рівноваги. Розпашілий від гніву, хлопець вискочив із кабінету в темний, прокурений коридор, зопалу не думаючи, куди йде і що збирається робити. Здається, дівка вважає себе над міру «просунутою», якоюсь новомодною Наталі із закордонного бойовика. Та вона будь-якого парубка увіб’є, наче цвях зворотною стороною, у бетонну стіну… Чубенко зненацька відчув цілковите знесилення — таке з ним ставалося кілька разів після того, як поховав батька. Відсутність хазяйновитого діда давалася взнаки. Сьогодні Женя не снідав і не обідав.

Христя не повинна стати його особистою педагогічною проблемою, досить того, що цей клопіт має її тато. Євген знав, що старий Човник раз по раз виконував роль рефері під час сутичок між своїми старшими дітьми — всі вони у столиці жили порізно. Інколи він заходив до редакції. Хіба що звернутися до нього? Але цю думку Євген з відразу відкинув. Доведеться просити начальство «відрегулювати» Човник.

Хлопець постукав до Чорняти, ввійшов, не зважаючи на гарячу пору — здавався номер, — і виголосив свій ультиматум. Редактор у відповідь тільки посміявся: що за дитячі розбірки! Мабуть, він вважав, що творчості журналістів музика сприяє так само, як і високим надоям у корів.

Цього вечора в Євгена вперше виникло бажання раніше піти з роботи. У редакційному коридорі зіткнувся з Христиним батьком, але, не вітаючись, рвонув до відчиненого ліфта. Почав розмірковувати: як би підшукати собі хоч поганенький, але інший кабінет? Відчував, як пашать щоки. У метро його підхопив вихор натовпу, думки заглушав гамір — усе в голові змішалося. Доїхавши до Хрещатика й несподівано для себе вирішив вийти. Назустріч уже сунув натовп зі станції, погрожуючи силоміць запхати вглиб вагону. Євген мов каскадер перестрибнув якогось карлика поперед себе й пробився до дверей, які за мить мали зачинитися. Раптом відчув, що не поворухнеться — його черевик ковзнув під платформу і застряг між нею і вагоном. Майже відразу поїзд вдалося зупинити, але далі Чубенко продовжив подорож на санітарних ношах «Швидкої».

Настя примчала у травматологічне відділення лікарні за двадцять хвилин після телефонного дзвінка.

— Перелом?

— Так, — сумно підтвердив Євген. — Ти не перестанеш мене любити, якщо я буду накульгувати?

— Дурненький!

Тепер, коли хлопець не міг поворухнутися, вона могла його пестити скільки завгодно.

— Мамі дзвонив?

— Ні. Не кажи їй. Вона і без того настраждалася.

— Я принесу тобі домашній обід, — прощебетала Настя і пташеням випурхнула з палати.

За годину повернулася, розстелила вишитого рушника, виставила немудрящу страву.

— Чуєш, «Мамая» ще кілька разів показуватимуть. Тоді, на презентації фільму, ми більше дивилися на Пасічника, ніж на екран.

— Скажеш таке! Це ти більше дивилася на Пасічника! — вдавано обурився Євген. — На нього всі жінки дивляться з роззявленими ротами…

— Знайшов до кого ревнувати! — підхопила жарт Настя, поправляючи йому кучері, що впали на око. — Це поетичне кіно, його треба дивитися не один раз. Пам’ятаєш сюжет? Ромео-християнин і Джульєтта-мусульманка. Невідомо, чи повернувся Мамай до своєї коханої, яка носить його дитину…

— Легенда, — знизав плечима юнак.

— Звичайно. Але всі легенди в