Читати книгу - "Щоб ніхто не здогадався"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Е! — ляснув він себе по лобі. — Світло, сяйво ж є. Я ще пам’ятаю його. Ану ж бо!»
І Марик загадав…
Просто поговорити з коханою. І хоч кінчиками пальців торкнутися її.
Він застиг на місці, благаючи чарівне сяйво й не перестаючи дивитися на свою Оленку.
Вона раптом здригнулася, перестала плакати й, забравши долоні від обличчя, глянула на Марика.
Простір, у якому вони зараз перебували, колихнувся, і на долю секунди освітився м’яким світлом.
Марик оглянувся — він стояв у своїй квартирі.
— Ох ти… — тільки й видихнув він.
— Марку, милий, ти? — покликала його Оленка.
— Я, — голосом, який зривався від хвилювання, вимовив Марик.
— Ти чуєш мене?
— Звичайно, звичайно.
Це був уже не сон. Оленка сиділа перед ним уже в іншому одязі, але на тому ж самому місці, її улюбленому, — у куточку дивана.
Марик спробував підійти, але в нього не вийшло, здавалося, наче його приклеїли до підлоги.
І тут він помітив, що вся ця набридла невідомість і темрява, які оточували його, почали потроху закручуватися довкола нього. Хоп! І Марика вже затягло в цей вир.
«Знову вихор! — відзначив про себе Марик. — Може…»
Але він не встиг додумати — його наче струмом ударило. Марика всього пересмикнуло, і він відчув, що кудись просто падає. Мить, і…
* * *
— Ба!! — почув він знайомий голос. — Із прибуттям, Марку Сергійовичу, із прибуттям!
Марик відкрив очі й оглянувся.
Він сидів у напівпрозорому, схожому на стоматологічне кріслі на невисокому подіумі, посередині невеликого лабораторного відсіку. А перед ним стояли два його мучителі — Юлик і його шеф.
— Закріпіть його швиденько! — скомандував Герман Германович, і Марик відчув, як його сильніше вдавило в крісло. Він оглянув себе, але ніяких ременів не побачив.
— Нова розробка, Марко-мандрівник! — єхидно сказав професор. — Спеціально для вас. Щось типу тваринного магнетизму… — додав він, і вони разом з Юликом розсміялися.
«Фашисти недороблені, — лайнувся про себе Марик. — Прийде мій час…»
— Я вітаю тебе, Юлику, — продовжив професор. — Марко Сергійович живий-здоровий і ніяких ушкоджень.
— Що є, то є… — самовдоволено посміхнувся асистент.
— А навіщо ж мене в крісло вдавлювати? — проговорив Марик (у ньому починала закипати злість). — Якщо все нормально? Я повернувся. Відпускайте!
Професор і Юлик, переглянувшись, заіржали, немов коні.
— Ти чув?! — крізь сміх звернувся професор до помічника. — Ти чув?
Той же заливався ще більше.
— Ах ви… — ледве не задихнувся Марик. Він хотів уже вириватися із крісла, але згадав про креонієве сяйво. А, згадавши, зрозумів, що ця витівка зараз безглузда, а зрозумівши, трохи заспокоївся.
— Спокійніше, однокласнику, спокійніше… — сказав Юлик, відсміявшись.
— Я спокійний, це ви — людці нервові.
— Не треба було креоній красти, дорогоцінний ви наш екземпляр, — заговорив професор. — Не поцупили б — не було б вас зараз тут. — І він розвів руками в сторони. Марик промовчав у відповідь.
— Так, до речі, Марі, і ви, хлопці, — повернувшись, звернувся професор до своїх охоронців, — зніміть-но з нього ремінь.
Марик повернув голову й тільки зараз помітив, що в далекому кутку за столом сиділи знайомі йому люди.
— Що ще за нові штучки? — захвилювався Марик.
— Не напружуйся, братику, не напружуйся, — проговорив один із тих, хто підійшли. Марик хотів було вчинити опір, але крісло тримало так щільно, що він був не в силах поворухнутися.
— Готово! — проговорив бритоголовий, знявши з Марика ремінь.
— Давай його сюди, — сказав Юлик…
— Так, так, — продовжив він, коли ремінь опинився в його руках. — Оп!
І він витягнув з нього мініатюрну пластинку.
— Марі завжди чудово працює, — голосно заявив професор. — Сходи-но, Юлику, перевір цей чіп. А ми поки почекаємо, побалакаємо.
Асистент вийшов, а головний почав ставити Марику питання. Але Марко вперся й не сказав у відповідь ні слова.
Через кілька хвилин у лабораторію повернувся асистент. Він упівголоса щось сказав головному, і той невдоволено поморщився.
«Ага! — зловтішно посміхнувся Марик. — Не вийшло ні хріна!»
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоб ніхто не здогадався», після закриття браузера.