Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Ті, що не мають коріння 📚 - Українською

Читати книгу - "Ті, що не мають коріння"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ті, що не мають коріння" автора Наомі Новік. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 130
Перейти на сторінку:
мені. — Гадаєш, що вона провела добу похованою в серцедереві та вийшла, говорячи до тебе, як зазвичай?

Я мовчки перестрашено зупинилась. На губах у мене зависло заклинання Яги для знаходження гнилі. Я відкрила рота, щоб його вимовити, але це була Кася. Це була моя рідна Кася, яку я знала краще, ніж будь-хто на світі. Я подивилася на неї, а вона подивилася на мене у відповідь, нещасна й налякана, але не стала ні ридати, ні зіщулюватися зі страху. Це була вона.

— Її засунули в дерево, — сказала я. — Її зберегли для цього, а я її витягнула, перш ніж воно заволоділо…

— Ні, — рішучо промовив він, і я зло на нього глянула та знову повернулася до неї. Вона все одно усміхнулася мені вимученою відважною усмішкою.

— Усе гаразд, Нєшко, — мовила вона. — Поки з мамою все гаразд. Що… — вона сковтнула. — Що зі мною станеться?

Я не знала, як їй відповісти.

— Я знайду спосіб тебе очистити, — пообіцяла я майже у відчаї та не стала дивитися на Дракона. — Я знайду таке заклинання, щоб із тобою точно було все гаразд… — але це були всього лише слова. Я не знала, як узагалі могла довести Драконові, що Кася в порядку. Він просто не хотів, щоб його переконували. А якщо мені не вдасться якось його переконати, він за потреби триматиме Касю тут до її скону, поховану разом із цим стародавнім королем без промінчика сонячного світла — без можливості побачити когось із тих, кого вона любить, узагалі без жодної можливості пожити. Він був для Касі такою ж небезпекою, як і Пуща: він зовсім не хотів, щоб я її рятувала.

І навіть до цього мені в раптовому припливі жовчі подумалося, що він має на меті вкрасти її для себе — він має на меті забрати її так само, як мала на меті Пуща, зжерти її по-своєму. Йому й раніше було байдуже, що він позбавляє коріння її життя, роблячи її полонянкою у вежі, щоб вона лише служила йому, — чого б йому було не байдуже зараз, чого б він узагалі став ризикувати, випустивши її?

Він стояв за кілька кроків позаду мене, далі від вогню та від Касі. Його обличчя було закритим, не виказувало нічого, а його тонкі вуста міцно стиснулись. Відвівши очі, я спробувала розгладити обличчя та приховати думки. Якби я могла знайти таке заклинання, що дозволило б мені пройти крізь стіну, мені потрібно було б лише знайти спосіб не привернути його уваги. Я могла спробувати накласти на нього сонне закляття або ж могла вкинути йому щось у чашку на обід: «Полин, заварений із тисовими ягодами, варити сік до густини пасти, влити три краплі крові та проказати замовляння, і так утвориться швидкодійна отрута без смаку…»

До мого носа раптово повернувся різкий гострий запах підпалених соснових голок, і думка набула дивного гіркого присмаку, який підкреслив, наскільки це неправильно. Вражена, я відсахнулася від цього та, тремтячи, відступила на крок від лінії вогню. З другого боку Кася чекала, доки я заговорю, — з рішучим обличчям, з ясними очима, сповнена довіри, любові та вдячності, а ще було в ній трохи страху і хвилювання, проте це були лише звичайні людські почуття. Я глянула на неї, а вона тривожно глянула на мене у відповідь, залишаючись собою. Та я не могла говорити. Запах сосни й досі був у мене в роті, а очі щипало від диму.

— Нєшко, — промовила Кася непевним від дедалі більшого страху голосом. Я не сказала нічого. Вона пильно дивилася на мене з-за лінії вогню, а її обличчя крізь димку здавалося спершу усміхненим, а потім — нещасним; її вуста, тремтячи, переходили з однієї форми в іншу, приміряючи… приміряючи різні вирази обличчя. Я відступила ще на крок, і стало ще гірше. Її голова схилилася набік, а очі зосередилися на моєму обличчі, трохи розширившись. Вона перенесла вагу, змінивши позу.

— Нєшко, — сказала вона, уже, здавалося, не злякано, а тільки впевнено та тепло, — усе гаразд. Я знаю, що ти мені допоможеш.

Дракон поруч зі мною мовчав. Я судомно вдихнула. Я все одно нічого не говорила. Моя горлянка була закрита. Я спромоглася прошепотіти:

Айшимад.

У повітрі між нами піднявся різкий гіркий запах.

— Будь ласка, — промовила до мене Кася. Її голос раптово урвався через ридання, наче в акторки у п’єсі, що переходить від одного акту до іншого. Вона підняла руки до мене, трохи підійшла до вогню, нахилившись тілом. Вона підійшла трохи заблизько. Запах посильнішав — наче то палав листяний ліс, повний живиці.

— Нєшко…

— Перестань! — крикнула я. — Перестань.

Вона перестала. Кася постояла там ще якусь мить, а тоді воно впустило її руки, а її обличчя збайдужіло. Кімнатою прокотилася хвиля запаху гнилої деревини.

Дракон підняв руку.

Кулкіас віжкіас гайшимад, — вимовив він, і на її шкірі заблищало світло з його руки. Там, де воно мерехтіло на ній, я бачила товсті зелені тіні, пістряві, наче глибокі шари листя на листі. Щось поглянуло на мене з її очей; при цьому її обличчя було спокійним, дивним і нелюдським. Я впізнала це: те, що визирнуло на мене, було тим же, що я відчула у Пущі, де воно намагалося мене знайти. Від Касі не лишилося жодного сліду.

Розділ 9


Знову тягнучи мене крізь стіну до передпокою гробниці, він мало не утримував мене на собі. Коли ми пройшли, я зісковзнула на підлогу поряд зі своєю маленькою купкою попелу із соснових голок і, спустошена, витріщилася на них. Я мало не ненавиділа їх за те, що позбавили мене обману. Я навіть заплакати не могла; це було гірше, ніж якби Кася була мертва. Він стояв наді мною.

— Спосіб є, — сказала я, піднявши на нього очі. — Є спосіб витягти це з неї, — це був дитячий крик, благання. Він не сказав нічого. — Те заклинання, яке ви до мене застосували…

— Ні, — заперечив він. — Не для цього. Очищувальне заклинання навіть на тебе ледве подіяло. Я тебе попереджав. Воно спробувало переконати тебе завдати собі шкоди?

Я жахливо затрусилася всім тілом, згадавши попелястий смак тієї жахливої думки, що проповзла моєю головою: «Полин і тисові ягоди, швидкодійна отрута».

— Вам, — сказала я.

Він кивнув.

— Йому б це сподобалося: переконати тебе вбити мене, а тоді знайти якийсь спосіб заманити тебе назад до Пущі.

Що це — воно? — запитала я. — Що це таке — те, що всередині неї? Ми кажемо про Пущу, але

1 ... 36 37 38 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ті, що не мають коріння», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ті, що не мають коріння"