Читати книгу - "Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька"

Попри ці та інші міркування, загадка залишається нерозв'язуваною. Єдина доступна моєму розумінню причина убивства вождя ОУН – можливе бажання когось у німецьких спецслужбах посунути на його місце Ріка Ярого, але таке міркування, підкреслюю, є цілком умоглядним.

Крайова екзекутива (КЕ) Української військової організації (УВО) діяла на території сучасної Західної України, головним чином сучасної Львівської області, від 1922-го і до кінця січня 1929 р. Сама УВО, за одними даними, була створена у Львові у вересні 1920 р. За іншими – дату її народження встановити неможливо. Основний сенс діяльності – «боротьба проти польських окупаційних структур краю» та «створення незалежної України, а не лише її західної частини».[110]

Крайові провідники УВО:

1922–1923: Юрій Полянський (1892 р. н., помер 1975 p.);

1923: Петро Бакович (1893 р. н., помер 1978 p.);

1923–1924 (квітень): Андрій Мельник (1890 р. н., помер 1964 р.);

1924 (після квітня) (?): Ярослав Індишевський (1895 р. н., покінчив життя самогубством 1937 p.);

1927–1928: Роман Сушко (1894 р. н., вбитий 1944 p.);

1928 (листопад – грудень): Володимир Горбовий (1899–1984);

1928 (грудень) – 1929 (лютий): Богдан Гнатевич (1894 р. н., помер 1968 р.);

1929 (лютий – грудень (?)): Омелян Сеник (1891 р. н., убитий 1941 р.);

1929 р. (грудень(?)) – 1930 (червень): Роман Сушко;

1930 (до скасування посади): Богдан Гнатевич.

1929 р. (28 січня – 3 лютого): Перший Великий збір українських націоналістів, проголосив створення ОУН.

Провідники Львівської КЕ ОУН

1929 (лютий) – 1930 (червень): Богдан Кравців (1904 р. н., помер у США в 1975 р.);

1930 (червень – вересень): Юліян Головінський (1894 р. н., убитий 1930 р.);

1930 (жовтень) – 1931 (квітень): Степан Охримович (1905 р. н., помер 1931 р.);

1931 (червень) – 1932 (квітень): Степан Ґабрусевич (1902 р. н., загинув 1944 р.);

1932 (травень) – 1933 (січень): Богдан Кордюк (1908 р. н., помер 1988 р.);

1933 (літо або грудень) – 1934 (заарештований 14 червня): Степан Бандера (1910 р. н., убитий 1959 р.);

1934 (серпень – грудень): Осип Мащак (1908 р. н., помер 1976 р.);

1935 (лютий) – 1938 (грудень): Лев Ребет (1912 р. н., убитий 1957 р.);

1938 (грудень) – 1939 (червень): Тураш Мирослав (1910 р. н., пропав без вісти 1939 р.);

1939 (серпень) – 1940 (лютий): Володимир Тимчий (або Тимчій) (1911 р. н., загинув 1940 р.).[111]

Основна, «стандартна», якщо можна так сказати, версія народження організації під назвою ОУН(б) викладена в численних енциклопедичних, наукових, псевдонаукових, пропагандистських, апокрифічних, викривальних та інших публікаціях, виданих після завершення Другої світової війни по обидва боки океану. Назвемо її «канонічною».

Вона зводиться до того, що вже через чотири місяці після завершення радянсько-німецької війни проти Польщі та окупації її території Бандера та група його прихильників провели у Кракові, адміністративній столиці Генеральної губернії, так званий «Другий Великий збір ОУН», який нібито заснував нову Організацію з додатком до її повної назви лише однієї літери, взятої в дужки. Відтоді, від лютого 1940 p., на умовній мапі політичних партій та організацій, які діяли в європейських країнах, з'явилася ще одна Організація українських націоналістів – ОУН(б).

Усе в тій події є загадкою.