Читати книгу - "Жертва забутого майстра"

тільки-но я почала подумувати, що варто було б десь пошукати заробітку, і взагалі, чи триватиме моя робота у Пепербаума, як мені зателефонували й запропонували роботу в жіночому глянцевому журналі. Я пройшла період випробування й потрапила в штат, де успішно працюю й досі. Тепер у мене трапляються відрядження за кордон, а якщо по Україні, то тільки у великі міста. У Львові відтоді була один раз. Зупинялася в готелі «Жорж». Графік роботи був дуже стислий: показ мод в Палаці мистецтв, прийом в ресторані «Під Левом» — на сантименти, підворіття й брами часу не було.

Мій син закінчив університет, знайшов собі непогану роботу й милу гарну дівчину. Син пам’ятає про те, яке враження справила на мене моя остання робота в «Таємному бажанні». І щоразу, коли десь бачить матеріал про Пінзеля, завжди показує його мені. Ще жоден автор газетних матеріалів не написав чогось такого, чого б я не знала.

Більше того, я можу сказати, що рік тому завдяки своїй роботі в журналі я познайомилася з чоловіком, який став моїм близьким другом. Ми тільки зустрічаємося, ще не живемо разом, але це може трапитися, оскільки той чоловік налагодив добрі стосунки і з моїм сином, і з моїм колишнім чоловіком, який іноді заходить пограти з сином в шахи. Це спокійний солідний чоловік, який, принаймні, на даному етапі, готовий виконувати бажання коханої жінки. Але щось заважає мені розповісти йому про Мішеля й про Пінзеля. Хоча про свою багаторічну роботу в «Таємному бажанні» я йому розповідала. Він готовий поїхати зі мною до Бучача, але туди я б хотіла поїхати не з ним. Краще навіть самій. Колись моя мати казала, що для жінки близькість із чоловіком може бути виправдана лише двома речами: або коханням, або наміром влаштувати свою долю. Все, що поза тим, є блудом. Загалом, я згодна з мамою. Але у випадку з Андрієм все зрозуміло: я ціную його підтримку, він мені приємний і як чоловік, і як людина. А щодо Мішеля не зрозуміло нічого. Але в мене є відчуття, що моя близькість із Мішелем Боговідступником також не була блудом. Тільки мені бракує слів і понять довести цю істину.

Мої контакти з Дариною Костюк, на жаль, урвалися. Одного разу я бачила її по телебаченню, вона розповідала про своє видавництво. Але до мене вона не озивалася, певне, була дуже завантажена іншими проектами. Та й що могла сказати їй я? Що в мене нічого нового?

Від Пепербаума не надходило жодної пропозиції, хоча, як мені здається, «Таємне бажання» існує й досі. В мене немає прямих доказів, але мені здається, що мене в журнал порекомендував саме Пепербаум, якому в якийсь спосіб стало відомо про божевілля моєї останньої місії. Мені б хотілося зустрітися з ним, але немає нагоди й часу.

А Пінзель і Мішель бентежать мене й досі. Ці два загадкових скульптора є джерелом мого неспокою, і, одночасно, могутньою рушійною силою моєї зацікавленості великим світом. Крім того, що я й досі занепокоєна, чи вернеться в Україну трактат Пінзеля, мене бентежить його зміст і те, чим він міг бути корисним Мішелю. Мене бентежить, чому Мішель не говорив мені, що він — скульптор. Мене тривожить, хто так уміло цькував його. Так, вочевидь до того причетна його сестра, але чому вона так чинила? І чому чорна фігурка викликала у Мішеля такий нервовий зрив?

Коли я довго не думаю про них, вони обоє починають снитися, і ті сни несуть мені велику тривогу і змушують не забувати. Як Пінзелева Єлизавета, яка змушувала Дарину Костюк звернути на себе увагу тим, що викликала в неї запаморочення.

... А, може, й правда ті, хто уважно дивився у вічі Пінзелевим скульптурам, приречені стати іншими? Якщо так, то я зробила тільки один крок по дорозі свого перетворення. Тому мені, мабуть, так незатишно. Я хочу знайти можливість зробити й інші кроки.

Єлизавета Касовська жовтень 2006 року

Корнела Любаєвич дочитала останній аркуш. Вона не могла відірватись від читання, поки не дійшла до кінця. То був роздрук сповіді її колеги. Десь місяць тому Леся Касовська, завідуюча відділом закордонних зв’язків жіночого часопису «Олеся», попросила її, психолога, яка співпрацює з їхнім журналом, про допомогу.

Жінка, яка за критеріями цієї країни цілком може вважатися і гарною, і успішною, скаржилася, що бачить тривожні сни, не може позбутися нав’язливих спогадів. Іноді ці проблеми видаються їй навіть досить серйозними.

Тоді Корнела Любаєвич навмисне назвала астрономічну суму, за яку вона б взялася проробляти її проблеми. Але можлива суттєва знижка, якщо клієнтка докладно викладе все, що її непокоїть, у письмовій формі. Звичайно ж, з колеги вона таких грошей ніколи б не брала. Але вона знала цей метод: якщо клієнт детально опише свою проблему, нерідко тим самим вже наполовину позбудеться її.

Коли від Лесі їй передали великий конверт з її сповіддю: роздрукована чотирнадцятим шрифтом, вона займала вісімдесят сторінок. Корнелі стало зле. Вона не чекала від ділової Лесі такої феноменальної працьовитості. Оце стільки сидіти писати вечорами після роботи! А їй стільки читати! Якби авторка сама передавала їй опис своїх таємних негараздів, вона б звеліла їй втричі скоротити написане. Але так сталося, що текст лежить в неї на колінах, а треба дочекатись головного редактора, щоб узгодити з ним формат її наступних коментарів. Читати нове число глянцевого журналу немає сил, досить, що вона для нього пише. А сидіти без діла Корнела також не звикла. Мимоволі почала читати твір Лесі Касовської. А тут іще з конверту випали світлини дивовижних скульптур. На одних ззаду написано «Іоанн Георг». На інших «Мішель». Ці світлини також спонукали читати сповідь Лесі Касовської, і не просити, щоб вона її скоротила.

З’ясувавши питання з