Читати книгу - "Марічка і Червоний Король. Подорож туди, де сніг"

Вогонь посміхнувся:

— Я можу забрати її додому. У мій палац. Але вона поки що не хоче до мене повертатися.

Марічка ще мить дивилася на цих двох королів, а потім побігла. Куди — вона не знала. Через сльози вона не бачила, куди біжить.

Минуло багато часу, поки вона усвідомила, що вже не може бігти. Дівчина впала на землю під сосною і довго-довго плакала. Коли вона вже зовсім знесиліла і почала засинати, маленьке деревце схилило гілки до її обличчя і заговорило:

— Король справді хотів тобі допомогти. Він здогадувався, що Вогонь може втрутитись, але сподівався, що цього не станеться. Він не може піти проти волі Вогню, бо ліс потрібно берегти від пожеж.

Марічка жалісно поглянула на деревце, підвелась і пішла далі. Хоча тепер вона вже зовсім не знала, куди їй потрібно.

Адже її сподівання на допомогу когось із Вищих виявилися марними. Вогонь однак не дасть нікому допомогти Марічці. Вона так ішла, аж поки не побачила попереду велике урвище. Вже сутеніло. Сльози знову бігли по її щоках. І вона закричала що було сили:

— Вогонь!

Її голос полинув удалину, прорізаючи темну порожнечу. Мить нічого не відбувалося. Потім вона почула голос:

— Я слухаю тебе, — він стояв неподалік і дивився на неї незворушно, ніби нічого й не сталося.

— Навіщо? Навіщо ти знущаєшся з мене? — запитала Марічка крізь сльози. Червоний Король відповів незмінно спокійно:

— Я не знущаюся. Ти даремно так думаєш.

— То відпусти мене!

— Не можу.

— Ти не можеш?!! — Марічці здалося, що вона от-от кинеться на короля і подряпає йому обличчя.

— Ти знаєш, хто я, — відповів він. — Вогонь не відступає. Я можу рухатися лише вперед. Або зупинитися. Це я і зробив. Я зупинився, щоб ти мала час зрозуміти все. Ти прийшла сюди сама, щоб змінити своє життя. Ти мені потрібна. І я не відступлюся від своєї мети.

Він зник, щойно промовив останнє слово, і Марічка, сповнена відчаю, лягла спати одна-однісінька біля урвища. Засинаючи, вона зрозуміла, що десь під урвищем є джерельце, почула його тонкий мелодійний голосок. І крізь сон подумала, що у цього джерельця також є господиня з Вищих — Королева Вод. І колись давно Вогонь знайомив Марічку з нею. Так, він з нею товаришує, але вона здалася Марічці доброю. Можливо, у неї і справді чуйне серце, тоді можна попросити її допомоги, адже кому, як не їй, під силу протистояти Вогню. Навряд чи вона погодиться, але…

Марічка спала. А з урвища лізли четверо чорних. Дівчина прокинулася від пронизливого неприємного звуку — це скрикнула від болю одна з хижих істот. Снопи іскор вражали прислужників Чорної Королеви, ті верещали і зривалися в урвище. Незабаром настала тиша. Вогонь знову врятував Марічку.

Щойно трохи розвидніло, дівчина поглянула в урвище. Як і сподівалася, не побачила жодних слідів чорних. Вона пішла вздовж урвища, розмірковуючи, як знайти Королеву Вод. Згадала, як збиралася подивитися на околиці зі спини дракона, але ж залишила пораненого Кульбабку під доглядом зеленого народу. Він одужував швидко. Так що він не пропаде! А от вона сама…

Удалині замерехтіла на сонці річка. Дівчина мерщій побігла туди, довго говорила з річкою, прохала про допомогу — і все без відповіді. Тобто річка про щось постійно говорила, наспівувала, та Марічка не знала мови води, отже, так нічого й не зрозуміла.

Раптом щось зблиснуло над водою. Риб’ячий хвіст! Такий великий! Водяниця! Вона випірнула біля берега і відповіла на Маріччине прохання:

— Королева Вод зараз не зможе допомогти тобі, бо у неї багато справ. Весна. До того ж, риба померла в кількох озерах. Чорна хвиля наступає. Навряд чи тобі варто розраховувати на чиюсь допомогу.

Водяниця плеснула хвостом по воді і пірнула.

Марічка зрозуміла, що насувається якась небезпека, щось, чого бояться всі. І втекти нікуди. Вона не знала, як далі діяти. Вирішила повернутися до Зеленого Короля по дракона. Лише б забрати Кульбабку — а там і вирішила б, куди податися. Може, повернутися до Білого Королівства? Вона зі щемом у серці згадала Принца Сніга. Чи чекає він на неї? Чи радий буде її поверненню? Необхідно забрати й свого бумеранга-поводиря. А Кульбабку можна буде відпустити відразу, щойно вони дістануться першого снігу. Лижі б там десь дістати хоч поганенькі. Та про це ще зарано думати.

Марічка навіть не уявляла, як несвоєчасно розмірковувала вона про мандрівку на північ. Вона й гадки не мала, що з хащі за нею стежать багато пар очей. І всім тим істотам дано один наказ: доторкнутися до дівчинки з Реальності. Лише доторкнутися! Але досі їм це не вдавалося, тому їхня Королева лютувала. І кожен із чорних мріяв помститися Марічці і вислужитися перед своєю господинею.

Вони кинулися на неї всі разом. Дівчина встигла лише скрикнути. І знепритомніла.

Потім були різні відчуття: неприємна слабкість, як під час сильної хвороби, згодом порожнеча, а за нею — жар. Усе всередині і зовні горіло. Було спочатку боляче, а потім — просто дуже гаряче. А потім — знову забуття.

Перше, що побачила Марічка, опритомнівши, — троянди. Навколо їх було не злічити. Рожеві, жовті, жовтогарячі, червоні… Такі духмяні! Вогонь схилився над нею, і її обличчя спохмурніло.