Читати книгу - "Гірка правда"

доктрини. Доказом цього є хоч би стаття у львівській газеті "За вільну Україну" п.з. "Політична програма і загальнонаціональні інтереси. Дмитро Донцов про українські проблеми напередодні першої світової війни."[60] В ній доктор філософських наук Олег Гринів презентує Дм. Донцова, як того, хто передбачав і показував потребу боротьби українського народу за самостійне існування. Інакше говорячи, у статті показаний ранній Дмитро Донцов, той, в писаннях якоґо у той час (1913 р.) ще не було рис, притаманних націоналізмові.[61]

Чи це випадково, що в Україні почали появлятися, писані утитулованими авторами, статті, які пропагують прізвище Дмитра Донцова, але ще тепер не у контексті його злочинної книжки "Націоналізм"? Чи це, бува, не виконування визначеного потребами ОУН замовлення? Практика показує, що це саме так. Хоч одночасно проф. Тарас Гунчак, редактор "Сучасності", репрезентант ОУН-з, каже, що він особисто не поділяє поглядів Донцова. Він (Донцов - В.П.) мав рацію лише в 30-х роках. Тоді почуття програшу визвольних змагань призвело до переосмислення демократичного шляху Центральної Ради і бажання створити державу на основі національно свідомого українця. ...[62] Тарас Гунчак, бачте, не поділяє особисто (на словах) поглядів Дм. Донцова, але визнає за ним рацію щодо 30-х років. І одночасно він схвалює всю діяльність ОУН-УПА. Ну, хто як хто, але професор, редактор "Сучасності", що була і є під омофором ОУН-з, знає доктрину Дм. Донцова, знає наслідки дій ОУН-УПА в 1943 і пізніших роках. Він не відкидає цієї злочинної доктрини, не засуджує її, а навіть схвалює. Робить він це тому, що ОУН, всі фракції ОУН, в тому й рідна Тарасові Гунчакові ОУН-з, і досі керуються донцовською доктриною українського націоналізму. Тепер лише змінили тактику, змінили тон пропаганди. Діють обережно, щоб не перелякати українців в Україні.

Прочитавши дещицю про український донцовський інтегральний націоналізм (іншого немає і бути не може), порівняймо її з заявою іншого професора з Заходу, цим разом члена ОУН-б з Лондону, Романа Зварича: По суті своїй український націоналізм - гуманний і демократичний. Я весь час тверджу, що націоналізм - це найдосконаліша форма демократії. [63] Це той самий професор Зварич, котрий разом з проф. Омеляном Кушпетою, 1992 року організували регіональні конференції ОУН-б по всій Україні. Прочитавши наведену тут заяву проф. Романа Зварича, я засумнівався -чи справді він професор, а чи безсоромний пропагандист? А, може, я не розумію Дмитра Донцова? Але ж наслідки діяльності ОУН-УПА доказують, що я його зрозумів досконало. Сумнівів тут бути не може - під сучасну пору всі три фракції ОУН на чорне кажуть біле, і навпаки. Щоб увести в оману український народ, щоб перехопити в свої руки владу. А тоді вони показали б що дійсно думають про вчення Дм. Донцова. Бо коли б вони того вчення не визнавали тепер, то й мусіли б відмовитися від минулого ОУН, а без свого злочинного минулого немає ОУН, це була б зовсім інша якісно організація. Ще й досі всі три ОУН ведуть тиху між собою боротьбу на терені України. Коли б одна з них захопила владу, тоді й дійшло б, здається, до явної боротьби між ними. Може й на зразок "Ночі довгих ножів", як у січні 1934 р. прихильники Адольфа Гітлера порахувалися з Ернстом Регмом.

Варто, отже, порадити українцям, і не тільки українцям, а й полякам: Читайте Дмитра Донцова! Прочитавши, вони самі зрозуміють суть українського націоналізму, суть ОУН-УПА.

Проте, прочитавши писання Дм. Донцова, хтось може сказати: писання Донцова, це одне, натомість український націоналізм, це друга справа. Тим більше, що сьогодні, як уже було сказано, чільні представники всіх фракцій ОУН репетують про демократичність, людяність, гуманність українського націоналізму, ОУН. Тим, в кого постануть сумніви щодо тотожності навчання Дмитра Донцова з українським націоналізмом, пропоную твердження Петра Мірчука, автора "Нарису історії ОУН", націоналіста з молодих років, активного впродовж десятиліть на еміграції пропагатора ОУН. Це будуть винятки саме з його, названої тут, праці:[64]

Писання д-ра Дмитра Донцова. Першим і найвизначнішим ідеологом українського націоналізму по першій світовій війні став д-р Дмитро Донцов... В 1925 р. (мабуть помилився автор, бо інші джерела подають 1926 р. - В.П.) появилася праця Дм. Донцова "Націоналізм", в якій автор провів нищівну критику українського угодовства і соціалістичної псевдодемократії... Як антитезу до цього Дмитро Донцов вказав український націоналізм... Полк. Євген Коновалець, повернувшися 1921 р. до Галичини і перебравши пост Головного Коменданта УВО (Української Військової Організації - В.П.), звернувся до д-ра Дмитра Донцова з пропозицією відновити видавання "Літературно-Наукового Вісника" й редагувати його в дусі ідей українського націоналізму, пропагатором яких був Донцов... Дм. Донцов заходився відразу надати журналові виразно націоналістичне обличчя... "ЛНВ"... став пропагатором ідей українського націоналізму і відіграв важливу роль в формуванні націоналістичної ідеології (стор. 47-50). Націоналістична течія захопила теж старших учнів українських гімназій... постала і розвинула діяльність Організація вищих класів українських гімназій (ОВКУГ)... ОВКУГ звертала увагу на те, щоб спонукати гімназистів до пильного читання "Літературно-Наукового Вісника" та писань Донцова. Провідними членами Організації вищих класів українських гімназій були: Роман Шухевич і його брат Юрко, Володимир Янів, Богдан Кордюк, Богдан Підгайний... Степан Бандера, Олекса Гасин... Дмитро Яців... Зенон Коссак... Степан Ленкавський... Ярослав Карпинець, В. Макух... Дмитро Грицай... Омелян Грабець... Василь Сидор (стор. 56). Як бачимо, серед членів ОВКУГ були майбутні проводирі ОУН, а серед них Роман Шухевич, котрий став на чолі батальйону "Нахтігаль", а пізніше, від серпня 1943 року, був провідником ОУН на Західній Україні і головним командувачем УПА. Був серед них довголітній ректор Українського Вільного Університету в Мюнхені Володимир Янів, був теж Степан Бандера, провідник ОУН на західноукраїнських землях від 1932 p., згодом "вождь" ОУН-б.

Під час Першого Конгресу українських націоналістів (28 січня - 3 лютого 1929 р. у Відні) на засіданні ідеологічної Комісії розпочалася полеміка, що опісля перенеслася частково і на кінцеве пленарне засідання, під час ухвалювання