Читати книгу - "Предок"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І з симпатією почав розпитувати прочанина…
— Лишайся, приятелю, на якийсь час у мене! — вирішив емір. — Це тобі не пошкодить! — додав із легким усміхом, що на мить майнув у погляді.
— А що ж ти вмієш? На що надаєшся? Мушу ж я це знати! — перейшов знов на тон господаря.
Заступати «Алі-Співака» при отарах Карльоса не призначено.
Дано йому слушну одіж, приготовлено окрему кімнату, де були писальне приладдя, арфа й гузла[136].
Дано й «день відпочинку з дороги», — такий був звичай у домі еміра, для кожного нового невільника[137].
Другого дня домосправець приніс Карльосові правдивий «самаркандський» пергамент[138], краски, пензлі та сувій віршів Сааді[139]. Коли вміє малювати, то мав Карльос оздобити орнаментами наголовні літери та переписати зацний сувій[140].
Коли ж не є «мистцем, що відтворює барви», — хай тільки перепише.
Залюбки взявся Карльос викреслювати тонку павутину химерних «ароїдів»[141]— розет навколо першої заголовної літери. Золото перепліталося з блакиттю, зелень із біллю[142]. Гра барв уколисувала думку.
Відгуки близьких душі ґранадських орнаментів Альгамбри[143], осяяні містичним промінням мотивів із Бурґоського собору, народжувалися з-під Карльосових пальців, розмотуючи одночасно пасма згадок.
Арабською мовою Лясерда володів вільно, як і кожний освічений еспанець тієї доби. З часів-бо Альфонса X[144] вважалося мову арабську нарівні з латинською — мовою вчених. І сам король Альфонсо X, що поклав основи еспанського письменства[145], пишався своїми перекладами з арабської мови.
Тільки ввечері, третього дня прийшов із наказом чорний невільник:
— Пан тебе кличе!
Дивно відбились ці слова в Карльосовому серці. Досі бо ані король не звертався до нього інакше, як «пане».
Всміхнулась згадка про вбогого «мертвого мандрівника» — дон Феліпе…
Було щось інтимно-товариське в стародавньому звичаю-праві ґранда звертатись до короля — як і король до нього — на «ти»[146].
Було!..
Та — минулося…
І от:
— «Кличе тебе пан!..»
В амбразурі великої тераси, малий хлопчик-раб виймав з інкрустованої різнобарвним деревом шкатулки фіґурки шахів і подавав їх другому хлопцеві. А той розставляв фіґурки на низенькому столикові.
В першій хвилі Карльосові видалося знечев'я, що діти бавляться.
Не вглядів бо спочатку еміра.
Та із затіненого лапатими пальмами й оздобленого різними рослинами оаз протилежного кінця тераси застукотів молоточок по ковалі, зачувся брязкіт ланцюжка й фуркання ковальського міха. Раб, що провадив Карльоса, мовчки вказав у той куток, а сам відійшов. Карльос зробив кілька кроків і біля переносного ковала побачив еміра. Два раби підтримували вогонь на переносному горні й подавали своєму панові довгими щепками розпечені шматочки металю.
Карльос пізнав із форми: емір кував кінські вудила[147].
На легкий шелест Карльосових сап’янців Ібрагім обернувся.
Карльос з гідністю вклонився. Однак не склав на грудях рук, як мали це робити слуги й раби.
Ледве помітна усмішка пробігла під вусом господаря. Відложив ковальське приладдя й рухом руки вказав рабам забрати все з тераси.
— Ладив нові вудила моєму улюбленому коневі… щоб якнайменше перешкоджали йому, — лагідно, як до доброго знайомого а не до раба — хоч і «тимчасового» закладника, — промовив емір. — Старий уже мій приятель, що на першій «фантазії»[148] — перегонах були ми з ним переможці.
Хвилину помовчав, немов побачив перед собою минулі часи.
— В життя на ньому я в’їхав!.. А скільки разів урятував він мене від ворожої рани…
Рухом руки запросив Карльоса до столика, де вже стояли вишикувані гебанові та зі слоновини повирізувані вояки.
— Звичайно граю з учителем моїх синів, чужинцем і лицарем, як ти.
Та
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Предок», після закриття браузера.