Читати книгу - "Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)"

4. Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком (ч. 4 ст. 71 КК).

Вимога даного правила полягає у тому, що у всіх випадках [за винятком двох правил: а) при складанні покарань у виді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань (ч. 2 ст. 71 КК; б) коли остаточне покарання визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі (ч. 4 ст. 71 КК)] остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Разом з тим, суди нерідко не виконують дану вимогу закону.

Приклад перший: Районний суд засудив Б. за ст. 395 КК на 1 місяць арешту. На підставі ст. 71 КК до призначеного покарання суд приєднав невідбуту частину покарання за попереднім вироком і за сукупністю вироків призначив засудженому остаточне покарання у виді 3 місяців арешту. Як убачається із матеріалів справи, Б. за попереднім вироком був засуджений на 3 роки позбавлення волі, а згодом його було звільнено умовно-достроково на 1 рік та 21 день. Останній злочин Б. вчинив в період невідбутої частини покарання. Верховний Суд України вирок скасував, оскільки суд порушив вимоги ч. 4 ст. 71 КК, призначивши остаточне покарання, яке є меншим ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком[157].

Приклад другий: Вироком від 28.10.2003 р. У. був засудженим за ч. 1 ст. 309 КК на 1 рік позбавлення волі. Оскільки раніше, 09.06.2003 р. він вже був судимий за ст. 185 ч. 2 КК на 2 роки позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням, суд остаточно визначив покарання тому у виді 1 року 3 місяців позбавлення волі. Верховний Суд України, скасував даний вирок, у зв’язку з тим, що відповідно до ч. 4 ст. 71 КК остаточне покарання за сукупністю вироків повинне бути більше від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Дане покарання, хоча є і більшим, ніж за останній злочин, проте є меншим, ніж було призначено за попереднім вироком[158].

Аналіз судової практики свідчить про те, що найчастіше такі помилки зустрічаються в тих випадках, коли винна особа перший раз була засуджена і звільнена: а) від відбування покарання з випробуванням; б) умовно-достроково від відбування основного покарання. На наш погляд, судді в цих випадках, при застосуванні правил ст. 71 КК, помилково за невідбуту частину покарання за попереднім вироком, приймають або термін іспитового строку (замість розміру призначеного покарання), або не весь строк основного покарання на який засуджений був умовно-достроково звільнений, а ту частину строку покарання яка залишилась до його закінчення після вчинення ним злочину.

За ради об’єктивності слід визнати, що по цим питанням у Верховного Суду України є й інша точка зору.

Приклад перший: Районний суд вироком від 28.09.2005 р. засудив Н., раніше судиму 05.07.2004 р. за ч. 2 ст. 309 КК на 3 роки позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК, — за ч. 2 ст. 309 КК на 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК, частково приєднано покарання за вироком суду від 05.07.2004 р. і остаточно призначене покарання у виді 2 років 2 місяців позбавлення волі. У касаційному поданні прокурор, посилається на неправильне застосування кримінального закону, а саме, що судом першої інстанції було невірно призначено покарання за сукупністю вироків. Верховний Суд України, відмовляючи прокурору, відзначив, що призначене покарання Н. відповідає вимогам статей 65–67 КК з урахуванням усіх обставин, що впливають на його призначення, а тому підстав для призначення кримінальної справи до касаційного розгляду, не вбачається[159].

Приклад другий: Районний суд вироком від 20.10.2006 р. засудив К., раніше судимого 23.07.2002 р за ст. ст. 185 ч. 2, 185 ч. 3, 357, 304 ч. 3 КК на 5 років позбавлення волі, звільненого 10.12.2004 р. умовно-достроково строком на 1 рік 5 місяців 27 днів — за ст. 395 КК на 2 місяця арешту. На підставі ст. ст. 71, 72 КК остаточно призначене покарання у виді 4 місяців позбавлення волі. У касаційному поданні прокурор, посилається на неправильне застосування кримінального закону. Верховний Суд України, відмовляючи прокурору, відзначив, що призначене покарання К. відповідає вимогам ст. 65 КК, оскільки його вид та строк визначено судом з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину і даним про особу, з яких вбачається, що у вчиненому К. щиро розкаявся, має ряд тяжких хвороб, а тому підстави для призначення кримінальної справи до касаційного розгляду, відсутні[160].

Призначення додаткових покарань за сукупністю вироків здійснюється відповідно до вимог ст. ст. 71 ч. 3 і 72 ч. 4 КК. Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків. Додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно. Питання призначення додаткових покарань за сукупністю вироків були детально дослідженні В.І. Тютюгіним ще за часів чинності КК України 1960 р.