Читати книгу - "Привид Чорного острова"

— А це тобі навіщо? Може, ти замість мене віддаси йому борг?

— А ви скажіть. Може, й віддам.

— Десять тисяч доларів без малого. Он скільки.

— Не так уже й багато. За такі мізерні гроші хочете віддати свою дочку нікчемному стариганові?

— Це тебе не стосується, — розлютився Джон.

— Ще запитання: скільки коштувала ваша шхуна, коли ви її купували?

— Три тисячі. Це я знаю, — вигукнув Білл.

— Ну, а коли б хтось запропонував вам за неї десять тисяч, ви б її продали? — Олесь із цікавістю позирав на Джона.

— Таких диваків немає на світі.

Олесь підвівся з-за столу, взяв у кутку пакунок і подав Джонові.

— Я купую у вас шхуну за десять тисяч доларів і стільки ж даю вам, щоб повернули борг Морісонові. Сьогодні ж я від вас поїду.

Всі присутні в кімнаті здивовано глянули на Олеся. Сині-сині очі Мері стали ще більшими від приємного здивування. Джон тримав у руках пакунок і, здається, прикипів до підлоги, Фред ще не зрозумів до пуття, що тут відбувається, а Білл радісно тулився до Олеся.

Та німа сцена минула. Джон гарячково розгорнув пакунок, швидко рахував стосики, перехоплені навхрест голубими стрічками, і щось бубонів собі під ніс. Ніхто в кімнаті, проте, не міг зрозуміти, що він говорить. Потім Джон кинув усі гроші на стіл, розпакував одну пачку, порахував. Кілька асигнацій перевірив на світло. Чи не фальшиві. І несподівана радість засвітилася в нього на обличчі.

— Ну то як, згодні? — запитав Олесь, коли Джон закінчив рахувати.

— Згоден! Звичайно згоден! Бери шхуну хоч зараз, — радісно вигукнув. Очі в Джона сяяли, він підійшов до Олеся й по-дружньому поплескав його по спині. — Не знав я, що ти мене виручиш із біди, сер Олесь. Дякую! Ти справді хороший хлопець.

Несподівано з кутка просичав Фред:

— Джоне, не будь дурнем. Олесь знайшов наш скарб і нашими грішми з тобою розраховується. Тобі віддає мізерну частку, а собі гребе мільйони. Не будь дурнем…

Нараз Джон спохмурнів, підійшов до столу, поклав руку на купу грошей і запитав:

— Скажи нам, де ти взяв стільки доларів?

Олесь чекав на таке запитання. Тому до відповіді приготувався:

— То не має значення. Я з вами розрахувався за всі борги, ви мені продали шхуну, і все стало на місце.

— Ми з тобою, Олесь, — сказала Мері, беручи Олеся за руку. Білл підступив до нього з другого боку.

— Зачекай, містер Олесь… чи як там тебе. Зачекай. Адже Фред каже правду. Гроші я беру. А шхуна нехай собі поки що стоїть на місці. Я передумав. Поживи з нами ще на острові. Там видно буде.

— Оце інша розмова. Безперечно, Олесь, ти залишишся. Ми вже звикли до тебе, а дехто взагалі без тебе тут жити не може… — усміхнувся Фред. І голос у нього був неприродно ввічливий.

Мері, що досі не втручалася в розмову, підійшла до батька і сказала:

— Тату, ти хоч подякуй Олесеві. — Вона поклала батькові руку на шию: — Ти ввесь час гримав на Олеся, а він допоміг нам позбутися боргу.

Джон не підвів погляду. Його опанувала якась думка, і він навіть не чув, що сказала дочка. Лише зараз до його свідомості дійшло — так, цей юнак знайшов скарб, який Джон шукає все життя. Знайшов і заволодів ним. А як же йому, Джонові, далі жити?

Джон натовк люльку, запалив, пахнув димом. Не підводячи голови, запитав:

— Де знайшов скарб?

— Давайте про це не говорити. Я вам віддав усі гроші, які мав. Не залишив собі й поганого долара. Можете обшукати, коли не вірите, — відповів Олесь, відчуваючи, що насувається страшна гроза. Витримати перший удар.

— Не про це питаю. Де скарб? — На цей раз Джон звів погляд на Олеся і зробив крок до нього.

— Я вам віддав усе, що мав. Коли ви знайдете в мене хоч цент — катуйте як схочете.

— Ти собі забрав усе, а нам віддав лише крихти. Не крути, кажи: де наш скарб?

Олесь глянув на Джона, потім на Фреда, Білла, Мері. Цікаво, що зараз думають про нього? Олесь знав, що саме так обернеться справа, і був готовий до всіляких несподіванок. Знову в погляді Мері він помітив страх. Вона напевне знає, що тепер батько і Фред піддадуть Олеся страшним тортурам, аби дізнатися, де скарб. Джон, ясна річ, уже твердо надумав ніколи нікому не поступитися. Як він може комусь віддати скарб, який шукав усе життя? Напевно, Джон зараз міркує: як же все трапилося — у нього карта, копає острів майже десятки років і нічого не знайшов, а цей хлопчина одразу натрапив?

Фред, напевне, ладен уже зараз знищити Олеся. Проте він цього тепер не зробить, поки не довідається, де лежать багатства. Як зробити, щоб не Джон, а він, Фред, взнав про них? Оце зараз його турбує найбільше.

Джон підійшов до Олеся впритул і запитав:

— Де? Знай, доки не признаєшся про скарб, звідси не вирвешся.

— А коли й вирвешся, то прямісінько в могилу, — зареготав Фред.

Довірливо й відверто дивився Олесь в очі Джонові. Він сказав:

— Гаразд, відповім. Знайте: нікому ніколи з вас не вдасться знайти скарб, а я ніколи не скажу, де він є. Коли б там були гроші, я одразу віддав би їх вам. а там не гроші. Там витвори мистецтва та цінності, награбовані фашистами в окупованих країнах. Отже, всі ці скарби треба повернути справжнім господарям. Сподіваюся, вам усе ясно? Зрештою, додам. — більш нічого й ніколи про скарб нікому не скажу.

Мері відчула, що зараз може трапитися лихо. Під гарячу руку краще не потрапляти батькові. Треба дати йому охолонути. Вхопивши Олеся за руку, вона майже витягнула