Читати книгу - "Рекламне бюро пана Кочека"

— Мені приємно це чути… Якщо такий досвідчений дипломат, як ви, дійшов до такого висновку, то мені нема чого боятися агентів Сюрте Женераль! — серйозно, без усмішки відповів Василь.

— Перейдімо, друзі, від компліментів до обговорення питань, заради яких ми сьогодні зібрались, — втрутився Сар'ян. — Ми не на дипломатичному прийомі!.. Мосьє Кочек і я поклали присвятити свої скромні сили боротьбі з фашизмом, де б з ним не зіткнулися. Ми запрошуємо вас, Вебере, приєднатися до нас. Ми зважили, що сьогодні реальна небезпека фашизму йде під нашої батьківщини, і ви, репрезентуючи тут Німеччину, могли б зробити неоціненну послугу, якби переказували нам відомості про події в Німеччині, щоб наш друг Кочек міг передавати їх компетентним організаціям…

— Яким саме організаціям, чи не можна дізнатися?

— Тут великої таємниці нема, — сказав Василь, — йдеться про організацію, яка вбачає у фашизмові смертельну небезпеку як для самої Німеччини, так і для всього людства, і яка поставила перед собою завдання боротися проти наступу фашизму всіма можливими засобами…. Мосьє Вебере, ви читали книжку Гітлера «Майн кампф»?

— Ще б пак! І можу додати, що мерзеннішої філософії Німеччина не знала, якщо, звісно, це маніакальне маячіння можна назвати філософією!..

— От і допоможіть нам, щоб це маячіння не стало страшною реальністю! — сказав Василь.

— Я готовий. Тільки майте на увазі, що я — звичайнісінький секретар генерального консульства. Ми видаємо візи на в'їзд до Німеччини, реєструємо шлюби, народження дітей у німецьких підданих, розсилаємо повістки юнакам, що досягли призовного віку. Як бачите, у нас не дуже широкі повноваження. Звісно, я буваю в нашому посольстві, відвідую наш клуб, маю стосунки з поінформованими дипломатичними працівниками й іноді дізнаюся про справді важливі й цікаві новини. Я ладен ділитися з вами цими новинами, але, по-моєму, інформація, яка пройшла через другі, треті руки, мало що дасть. Треба шукати щось інше.

— Що саме ви маєте на увазі? — спитав Василь.

Вебер мовчав, затягуючись тютюновим димом.

— Є одне надійне джерело, — сказав він, подумавши. — Правда, воно пов'язане з певним ризиком. Якщо ми хочемо діяти серйозно і не марнувати свою енергію на дрібниці, треба знайти доступ до секретних сейфів німецького посольства в Парижі…

— Думка правильна, та як її здійснити? — нетерпляче перебив Вебера експансивний Сар'ян.

— По-моєму, є одна лазівка… І коли ми добре поміркуємо, то зуміємо цією лазівкою скористатися… В нашому посольстві працює стенографістка Ельза Браун. Вона — довірена особа посла Роланда Кестнера і має доступ до всіх секретних справ. Ельза Браун вдова, але ще молодиться. У неї дві вади — надмірна скнарість і така сама надмірна любов до молодих кавалерів. Як справжня німкеня, вона ощадлива від природи, але її ощадливість межує з якоюсь манією. Замість масла вона купує маргарин, п'є сурогат кави, щоб відкласти кілька зайвих франків. У неї панічний страх перед незабезпеченою старістю…

— І вона змогла щось заощадити? — спитав Василь.

— Отож-бо, що ні! Заощаджуючи на дрібницях, вона всі свої гроші витрачає на молодих коханців. З неї кепкують усі в посольстві…

— І ви пропонуєте залучити цю жінку до справи? — спитав Василь.

— Так. І гадаю, це вийде. У Ельзи Браун нема ніяких переконань. Її можна використати двома способами — або надіслати до неї молодого мужчину, який зуміє видобувати з неї потрібні відомості, або просто купити її. Якщо у вас є на прикметі підходящий молодик, познайомимо його з Браун. Якщо нема, — спробуємо запропонувати гроші. Звісно, якщо ви маєте кошти: грошей потрібно буде чимало!

— Перший спосіб зовсім відпадає, ми ніколи не підемо на таке. Що ж до грошей… Я співвласник прибуткової рекламної фірми. Маю і власні кошти. Я можу дозволити собі потратити певну суму для винагороди фрау Браун, в тому разі, звісно, якщо її співробітництво з нами буде ефективним, — сказав Василь. — А як і з чого почати розмову з нею?

— Я вже подумав про це. — Вебер запалив нову сигарету. — Тут потрібна жінка, до речі, розумна, яка зуміє близько зійтися з Ельзою. Поведе її до модних кравчих, порадить, як користуватися кремом, яку робити зачіску і в якого перукаря… Одне слово, прихилить її до себе і ввійде до неї в довіру.

— А де і як познайомити таку жінку з фрау Браун? — спитав Василь.

— Оцього вже не знаю… Може, знову доведеться вдатися по допомогу до нашого друга Жюля, — Вебер усміхнувся журналістові.

— Завжди до ваших послуг! Але я не знайомий ні з фрау Браун, ні з тією чарівною і винахідливою жінкою, яку їй треба буде відрекомендувати! — Сар'ян розвів руками.

— Нехай мосьє Кочек познайомить вас з тією жінкою, а ви відрекомендуєте її фрау Браун як свою приятельку, — сказав Вебер. — Зробити це найзручніше де-небудь у ресторані. Ви запросите мене повечеряти з пами, а я приведу з собою Ельзу…

— Гаразд. Як тільки мосьє Кочек підшукає таку жінку і сповістить мене, я подзвоню вам, і ми домовимося про зустріч! — мовив Сар'ян.

Увечері Василь розповів Лізі про свою розмову з Вебером і сказав, що саме їй доведеться бути тією жінкою, яка повинна близько зійтися з німкенею і здобути її довіру. Помітивши гидливу гримасу на обличчі дружини, Василь м'яко промовив:

— Так треба, Лізо!..

Назавтра Василь зустрівся з Сар'яном і сказав йому, що в ролі майбутньої приятельки Ельзи Браун виступить Ліза.

Журналіст не здивувався, немовби він саме цього й чекав.

— Конче потрібно, щоб Браун нічого не знала про мене, розумієте? Навіть прізвища мого не чула доти, поки ми остаточно з'ясуємо, що ж, зрештою, за людина ця німкеня.

— А навіщо мені називати ваше ім'я? Мало які