Читати книгу - "Плавучий острiв"

Через п’ять днів Стандарт-Айленд перетинає групу островів, що належать Англії, хоч іноді їх і називають Американськими. Залишивши праворуч Пальміру й Сункарунг, плавучий острів проходить на відстані п’яти миль від Фаннінга, відомого найбільшими в цих місцях покладами гуано. А втім, всі ці острови — гірські вершини, що виступають із води на поверхню, — переважно неродючі, і Сполучене Королівство до сього часу не має з них великої користі. Але воно наклало на весь цей край свою лапу, а всім відомо, що широка лапа Англії залишає невитравні сліди.

Щодня, в той час коли його товариші гуляють у парку або за околицею міста, Фрасколен, якого цікавлять навіть найменші дрібниці цієї незвичайної плавби, відвідує батарею Хвилеріза. Тут він часто зустрічає комодора. Етель Сімкоо охоче розповідає йому про особливості цих морів, і якщо трапляється щось цікаве, друга скрипка переказує це своїм товаришам.

Так усі четверо не могли приховати свого захвату перед видовищем, яке презентувала їм природа в ніч із тридцятого на тридцять перше липня.

Після полудня спостерігачі сигналізували, що попереду величезна площа, в кілька квадратних миль, вкрита акалефами. Ще ніколи населення острова не зустрічало такої неймовірної кількості цих медуз, що їм деякі природознавці надали ім’я океанських. Ці тварини мають найпростіший організм і навіть за своєю напівсферичною формою близькі до рослинного світу. Риби, хоч які ненажерливі, вважають їх, мабуть, за якусь подобу квітів, бо жодна з них, гадають дослідники, не вживає їх у харч. Океанські медузи, що живуть у тропічному поясі Тихого океану й становлять його особливість, схожі на різнокольорові прозорі парасольки, облямовані мацаками, і мають два-три сантиметри в прогоні. Подумати лише, скільки мільярдів медуз потрібно, щоб укрити такий величезний простір!

Коли про цю неймовірну кількість згадують у присутності Пеншіна, «Його високість» зауважує:

— Це не може здивувати багатіїв Стандарт-Айленду, адже мільярд для них — дрібна монета!

Спадає ніч, і острів’яни поспішають до «півбака», тобто до тераси, яка здіймається над батареєю Хвилеріза. В трамваях повно-повнісінько. Електричні коляски, напхані пасажирами, аж угинаються від ваги. В елегантних каретах котять міські набоби. Коверлі й Танкердони тримаються одні від других на певній відстані. Містер Джем не вітається до містера Нета, який не здоровкається з містером Джемом. Обидві родини, проте, в повному складі. Івернес і Пеншіна мають приємність розмовляти з пані Коверлі і її дочкою, котрі до них, як завжди, дуже ласкаві. Можливо, Уолтеру Танкердону й досадно, що він не може взяти участі в їхній бесіді, можливо, що й міс Ді залюбки зайшла б у розмову з молодиком… Ото зчинився б скандал! Скільки більш чи менш нескромних натяків з’явилось би у відділі світської хроніки в «Старборд-Кронікл» і «Нью-Геральд»!

Коли настає цілковита темрява, наскільки це можливо в тропічні яснозоряні ночі, океан починає світитися аж до дна своїх глибин. Неозора водна просторінь наскрізь пронизана фосфоричними відблисками, осяяна рожевими й голубими відсвітами; вони не рухаються блискучими смужками на гребенях хвиль, а спокійно випромінюють сяйво, немовби розпросторене незліченними легіонами світляків. Це фосфоричне випромінювання все підсилюється, при ньому навіть можна читати, наче при світлі далекого північного сяйва. Здається, Тихий океан, ввібравши в себе протягом дня сонячне проміння, повертає його уночі цими потоками світла.

Незабаром Стандарт-Айленд увіходить в масу акалеф, розтинаючи її на два рукави, що розбігаються вздовж його металевих берегів. Минає ще дві-три години, і плавучий острів уже щільно оточений з усіх боків безліччю сріблястих медуз, — вони світяться з тою самою силою.

Це дивне видовище триває аж до ранішньої зорі, аж при перших променях її фосфоричне сяйво згасає.

Через шість днів «перлина Тихого океану» досягає великого уявного кола нашої планети, яке, матеріалізувавшись, могло б розкраяти обрій навпіл. З цього місця можна було б одночасно споглядати обидва полюси небесної сфери, один на півночі, освітлений мерехтливим сяйвом Полярної зорі, другий на півдні, прикрашений, немов груди солдата, сузір’ям Південного Хреста. Слід додати, що коли стежити з різних пунктів екваторіальної лінії за щоденним рухом світил, то здаватиметься, ніби лінії їхніх шляхів перпендикулярні до лінії обрію. І якщо ви хочете втішатися цілком однаковими днями й ночами, то саме тут, у цих місцях, де острови й континенти перерізує екватор, слід вам оселити своїх пенатів[79].

Відтоді як Стандарт-Айленд покинув Гавайський архіпелаг, він проплив шістсот кілометрів. Це вже вдруге за час свого існування він переходить з одної півкулі до другої і перетинає лінію екватора, спочатку спускаючись на південь, а потім піднімаючись у північному напрямку. З нагоди переходу через екватор у місті влаштовують свято. В парку організують для населення різні розваги, на узбережжі — прогулянки в електричних колясках, в соборі і в церкві святої Марії відбудуться урочисті служби. З горішнього помосту обсерваторії веселкою заграє розкішний феєрверк, і вогняні кульки, вертульки й ракети змагатимуться в красі й блиску з зорями південного небозводу.

Як ви вже напевно догадались, це — наслідування тих химерних вистав, що їх за звичаєм влаштовують на суднах, коли вони досягають екватора, певний відгомін традиційного хрещення новачків, які вперше перепливають екватор. Дійсно, саме в цей день на Стандарт-Айленді охрещують усіх дітей, що народилися під час подорожі. Церемонію хрещення мають відбути і ті, хто гостює на острові і ще не побував на південній півкулі.

— Цього разу ми на черзі, - каже Фрасколен до товаришів, — нас мають охрестити.

— Тільки цього бракувало! — обурюється Себастьян Цорн, супроводжуючи свої слова гнівними жестами.

— Нічого не поробиш, мій старий терликало! — каже Пеншіна. — Нам виллють на голову кілька відер неосвяченої води, нас посадовлять на перекидисті дошки, нас вкинуть у бочку з сюрпризами, і Тропічний дід не забариться з почтом своїх блазнів, щоб повимащувати нам обличчя сажею!

— Невже вони гадають, — вигукує Себастьян Цорн, — що я скорюся цим грубіянським жартам їхнього блазенського маскараду!

— Доведеться, — каже Івернес, — в кожній країні свої звичаї, і