Читати книгу - "День на роздуми, Олександр Вікторович Зима"

Після почутого Мері підбігла до Павла й подала йому руку:

— Ви народилися для Америки, сер! — вигукнула весело.

Покінчивши з наметом і прихопивши спінінги, Павло з Малькольном вибирали зручніше місце для рибальства. Довелося спускатися з стрімкуватого берега й прилаштовуватися на корявому стовбурі напівзамуленого осокора. Хтось спробував погрітися біля цього дерева, але воно намокло й не горіло. Тільки сухуватий корінь пообгорав і стирчав увсебіч короткими ошмалками.

— Тут ловиться на горох, — попередив Малькольн, пробуючи хід котушки. — На горох можна взяти ляща й сазана. Не знаю, чи і впораємося, якщо зачепиться кілограмів на десять. Це вже не риба, а звір, Павле, — пожартував і з легким сюрчанням котушки закинув вудку аж на середину вузького гирла між берегом і довгастим островом у густих шелюгах.

— Давно не пробував закидати, — поскаржився Павло, коли його важок полетів мало не вздовж берега й булькнув у глибоченьку вирву. Хотів вимотати волосінь і кинути б хоча метрів на сорок від берега, але Малькольн застережно підніс руку:

— Нехай постоїть на пробу. Може, тут і під берегом риба ходить.

— Навряд. Берег тут дуже високий, — засумнівався Павло і раптом відчув, що його спінінг рвучко нагнуло й відкинуло вгору.

Павло закляк, чекаючи повторного кльову. Спінінг рвонуло, аж клацнув запобіжник, а з котушки почала стрімко змотуватися волосінь. Павло не знав, що робити, й розгублено озирався на Малькольна, стежачи за тим, як меншає волосіні на котушці.

— Тримай унатяжку! — крикнув Малькольн, і тут із води свічкою виплигнув синюватий здалеку сазан.

Малькольн підбіг до Павла і, перш ніж сазан пірнув у воду, вихопив з рук Острожного спінінг, пересунув важіль запобіжника, вільно пускаючи волосінь за рибиною.

— Змотуйте мій спінінг, сер! — крикнув Малькольн.

Павло мовчки виконував наказ Малькольна, не помічаючи, як дрібно тремтять руки. А погляд прикутий до Малькольна, що вкляк над водою, обіруч тримаючи котушку. Вона то швидко розмотувалася, обпікаючи пальці, то завмирала, і тоді Малькольн пробував вимотувати з води напнуту, як струна, волосінь.

— Аби гак витримав, — дрижакуватими губами прошепотів Малькольн.

Риба пішла на стрімнину річки, й Малькольн з острахом думав, чи вистачить волосіні, яка щезала у скаламученій при березі воді.

Так тривало довго. Павло уже зневірився в перемозі, благаючи, щоб волосінь нарешті урвалася, звільняючи його й Малькольна від дивних, печерних ще мук боротьби із здобиччю.

— Підсаку! Багор! — гукнув нарешті Малькольн. — Забродьте, містер Павел. Будемо брати з води. Підсаку занурте й підводьте з хвоста. Багор покладіть біля мене.

Не роззуваючись, мов загіпнотизований, Павло забрів вище колін і завмер, не зводячи очей з рошколошканого мулу, що димом валував біля ніг, розгортаючись за течією. Навіть не відчув, як задубіли ноги в холодній воді. Щось темне, неприродно велике сунуло просто на нього.

«Він! — єдине, що подумав Павло, готуючись плигнути у воду й обхопити це небачене живе диво. Потім Острожний помітив у своїх руках темну трубку підсаки й швидко опустив її у воду, розпускаючи довгий зелений капшук матули за течією. — Треба побачити обід підсаки, рибину, а тоді — одним махом», — скомандував собі Павло й не зразу зміг ворухнути ногами. Від довгого чекання Павло наче задеревів і тепер ніби по-новому вчився володіти тілом.

Обіруч, наче косар, рвучко повів підсакою, щось ударилося в ній, завирувало, і тоді Павло, втрачаючи рівновагу, підняв тяжкий капшук матули над водою і косо впав головою до берега.

Поруч брьохав ногами Малькольн, рвав з рук Павла підсаку, а той, захлинаючись, намагався стати на коліна.

— Та пустіть же, сер! — крикнув Малькольн, тягнучи до берега підсаку з рибиною і знетямленого Павла.

Острожний звівся на одне коліно й побачив, що Малькольн уже простромив багром підсаку, притис її до землі й вишарпує з кишені білий капроновий кукан.

— Х-хет, ссобака, — дрижакувато, несміливо усміхнувся Павло й зупинився біля Малькольна. — Здоровий ддяддюра, га!

— Вітаю вас, джентльмени! — похвалив обох Малькольн, і виважив за кукан сазана з підсаки.

Сазан несподівано скинувся й з силою хлиснув Павла по руці. Острожний глянув на себе й Малькольна — мокрі, перемазані глеєм, обліплені лускою.

— І все одно жінки нам не повірять, — сказав Павло, збираючи торби і спінінги. — Ніхто не повірить, щоб отакого вивудити.

— У мене фотоапарат з собою, — посміхався Малькольн. — От як нам видертися з рибиною на стрімкуватий берег?

— Головне — що на це скажуть жінки, — повторив Павло, уявляючи Катине здивування, котра напевне ж не знає, що в річці водяться ось такі сазани.

— Будемо нести по черзі, сер, — сказав Малькольн. — Так буде справедливо: кожен відчує вагу своєї удачі.

Біля намету, з-за якого вже змигували віхтики сивого диму, Малькольн і Павло почули чоловічі голоси. Розмовляли по той бік намету.

— Може, хто з рибоохорони? — запитав Павло.

— Це землі Роджерса Оулта.

— Мені це ні про що не говорить.

— А як би поводились ви, коли б прийшли додому й застали у своїй квартирі незнайомих людей, що пригощаються з вашого бара? — запитав Малькольн і додав, усміхаючись: — Правда, про цю поїздку я домовився з розпорядником містера Оулта.

— І більше тут нікому бути?

— У всякому разі, нам є чим відбиватися, — засміявся Малькольн. За його спиною все ще стріпувався метровий сазан.

Павло мовчки здвигнув плечима, обійшов намет. Першою його побачила Катя.

— Що це з тобою? — скрикнула вона.

Катя сиділа навпочіпки перед саморобною кабичкою й підкладала куценько наламаний хмиз у вогонь. Поряд Мері чистила молоду картоплю, куплену в сера Гленда. Просто на землі влаштувалися два молодики з