Книги Українською Мовою » 💙 Класика » З вершин і низин, Франко І. Я. 📚 - Українською

Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "З вершин і низин" автора Франко І. Я.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 126
Перейти на сторінку:
ж

Тоді, як ту дрібку надвоє роздерти?

Ні, я вас не буду ділити! Як мож,

Так жийте прикупі, а схочете тож

Ділитись - діліться по моїй аж смерти».

Та сталося, бачте, що дід і сини

Померли на тифус одної весни,

Лишивши по двоє дітей малолітніх.

Я на́йстарший був, мав три роки з весни,

Стриків хлопець - півтора; в мами й стрийни́

При грудях дівчатка були. По бездітних

Багатших сусідах мами́ роздали

Нас, хлопчиків,- бач, не було з чого жити.

Дістодьто, годуйте, допоки малий,

А виросте, мусить за все відслужити.

І ми наслужились, назнались біди!

Мами́ повмирали. Мені вже тогди

Було двадцять літ, я покинув служити,

До хати пішов, оженивсь і, як слід,

Обняв усе поле, що нам лишив дід,

І став на нім в бідності жити.

Гадав я: сплачу малолітнім тамтим,

І поле по дідовій волі

Останесь ціле, то хоч я на тім полі

Вдержусь, а то впадесь у руки чужим.

Дівчат повіную, а старший братій

Присране де-будь до вдової…

То так, як би двом у сорочці тісній:

Волить хоч один, та ходити в цілій,

Ніж дерти сорочку надвоє,

Бо жа́ден тоді не буде мав що вбрать.

Отак я, бувало, частенько

Говорю тамтому. Та ба, любий брат

Лиш вислухав все те чистенько

Та й зараз до суду. Списать зажадав,

Що там на всі діти лишилось,

І щоб все напів поміж них поділилось

Так, як би їх тато окремо вмирав.

Я вчув се, і сумно зробилося. Шлю

До нього людей, щоб згодились на сплату;

Сам ходжу за ним і благаю-цвілю:

«Вважай, переділимо поле і хату,

То що ж на тих кусниках будем робить?

Вважай, дід-небіжчик не хтіли ділить,

А ти хочеш дідову волю ламати?"

Дарма, він про сплату не хоче і знати!

Минуло два роки, і з суду ми нині

Декрети дістали: усе, що дід мав,

Між нас поділити по рівній частині,

А кождий щоб з того сестру звінував.

І що тут робити, порадьте, сли ласка!

Зруйнують дочиста, як вкроять отак

Півгрунту! Моя вже задо́вжена частка.

Сестри не звіную, і сам я жебрак.

Я думаю свідків до суду вести,

Що дід не хотів ділить поля,-

То, чень, йому скажуть на сплату піти,

А ні, га! - то дійсь божа воля!»

 

 

4

 

 

Я думав про людське братерство нове,

І думав, чи в світ воно швидко прийде?

І бачив я в думці безмежні поля:

Управлена спільним трудо́м, та рілля

Народ годувала щасливий, свобідний.

Чи се ж Україна, чи се край мій рідний,

Обдертий чужими і світом забутий?

Так, се Україна, свобідна, нова!

І в мойому серці біль втишувавсь лютий.

 

Щез привид. Я глянув довкола. Он там

За зорану межу б'єсь з Грицем Степан;

Там дід оре поле, старенький, як гриб,

І плаче за сином, що в Боснії згиб;

Там батько за сином з дрюком уганяєсь;

Там мачухи лютий проклін розлягаєсь…

О краю мій рідний, недолею гнутий,

Пропасти би радше тобі, ніж коли б

Така твоя доля повік мала бути!

 

1881

 

IX. ГАДКИ НАД МУЖИЦЬКОЮ СКИБОЮ

 

 

1

 

 

Стану я ранком на зораній ниві:

Пурпуром сонце на сході горить,

Пташечки в гаю щебечуть, щасливі,

В моїм лиш серці гризота кричить.

 

Пане всіх творів, властивче природи,

Глянь, що́ в ній щастя, що в ній красоти!

Чом в твоє серце краса та не входить,

Чом так нещасний, пригноблений ти?

 

Поле плодюче, цари́на відкрита,

Трави густі по лісах і лугах -

Чом же тебе не годують досита,

Чом же ти з голоду мреш по хатах?

 

В гір твоїх лоні залізо чима́ле,

Чом же тупії твої лемеші?

Чи лиш на теє залізо те здале,

Щоб тебе в пута кували чужі?

 

В твоїм підгір’ю ллєсь світло жарюче

В струях хрустальних, бурлить і кипить;

Чом же ти, світло в чужі землі шлючи,

Сам мусиш темний, непро́світний жить?

 

Солі святої твій край також ситий

В б’ючій норі, хрусталевій скалі;

Чом же несо́лений хлібець їси ти?

Чом же не стався ти сіллю землі?

 

 

2

 

 

Серце моє припадає, тремтячи,

К тобі, о скибо мужицька, тверда

Дух мій в нутро твоє то́не гарячий,

Наче у море блискуча звізда.

 

Кожду пилинку твою проникає,

Кождий камінчик, корінчик, сучок,

В кождої часточки сквапно питає:

«Хто се з вас виссав плодючий ваш сок?

 

Адже ж століття замерклі, закляті

Трупом і кров’ю вас щедро гноїли -

Чом же тепер ви на хліб не багаті? -

Де ви святії ті соки поділи?»

 

1881

 

X. В ЛІСІ

 

 

Як люблю я по лісі блукати

У гарячу днину літну,

В темній тіні дерев спочивати,

Де тиша ніби просить до сну!

 

Самота вкруг, а все ж не пустинно,-

Оживуща, свята самота:

Доліта аж до серця невпинно

Безконечная пісня життя.

 

І щасливий я, поки гублюся

Без доріжки в гущаві рясній,-

Та людей я спіткати боюся,

Люди рай розбентежують мій.

 

Люди всюди й до божого раю,

Своє горе і сльози несуть,

І не раз я, тривожний, стрічаю

Те проклятеє горе аж тут.

 

От обдертий дідусь-старовина

Шкандибає, аж гнесь до землі,

Гне додолу його

1 ... 36 37 38 ... 126
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З вершин і низин, Франко І. Я.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "З вершин і низин, Франко І. Я."