Читати книгу - "Без втрат не вийти, Вадим Володарський"

-Коли … тобі зручно… - Дівчинка не очікувала, що це питання, над яким лише розпочала замислюватися, буде вирішено так швидко. А Вікентій сказав:

-Тільки купувати доведеться теж айфон. Щоб можна було зберегти усі контакти, та усе інше… Я гроші віддам, звісно. Так от, а потім ти мені скинеш ці телефони, вчителя та тренера. До того ж, твоя гімназія, здається, тут неподалік, на Подолі. А зал де?

-При школі, так зручно, - пояснила Тома. – Та й сенсей добрий…

-Тоді зможеш ходити просто пішки… - З майже околиці міста, - суддя Стасюк мешкала на території району, до якого відносився суд, - Тамарі досі доводилося їздити до школи громадським транспортом. Звичайно, до того, як школу перевели на дистанційне навчання. А зараз готувалися знову відкрити у звичайному режимі, - доводилося лише побоюватися, що буде, коли з двадцяти з чимось чи навіть більше дітей у класі хоча б один виявиться хворим на «модний» вірус. Адже під час уроків використання масок не передбачалося, а за сорок п’ять хвилин у приміщенні… Захворіти мали чи не усі, та «принести» хворобу додому. Вікентій відразу подумав про це, але із Томою обговорювати зараз не хотів. Врешті-решт, вони-то із Нікою свої щеплення отримали… - Ну, ось так поки що ми зробимо.

Насправді, Вікентій вирішив використати ситуацію. Дійсно, йому потрібно було їхати, - судове засідання ніхто через його особисті справи переносити не буде, тим більше – в слідчого судді та так раптово. Але те, що допомагати із купівлею гаджетів змушена буде саме Ніка, - добре: нехай дівчатка остаточно подружаться…

Тома, між тим, стала обережно, але прагматично, з’ясовувати, чи не буде тато забороняти їй чогось, що вона робила досі. Гуляти із друзями, наприклад, - але по деяких обмовках той зробив висновок, що йдеться, передусім, про одного друга… Але усе це потрібно було з’ясовувати іншим разом.

-Я ж тебе у в’язниці тримати не буду, - посміхнувся. – Тільки у розумних межах… Не вночі, та кажи, куди і з ким… І взагалі, розповіси, чим ти там, окрім школи, займалася… Тільки… Дівчатка, час вечеряти, вам не здається?

Прямуючи до кухні, Вікентій подумав, що з ними обома тепер зовсім інакше вибудовує власну поведінку. Грає нову роль? Можливо, й так. Адже життя – то і є театр.

Хоча без саме цього сценарію він би залюбки обійшовся.