Читати книгу - "Син маминої подруги, Марісса Вольф"

Любі мої,

заздалегідь прошу вибачення за кількість нецензурної лексики у жіночої статі в цьому розділі. Сцена морально не проста. Героїні - це живі люди, яким не чужі емоції, тому зовсім не стримують себе.

______________________________

Марія

- Та, йду вже я, - десь за дверима бурчала Люба.

Я увірвалася до неї так, що ледь не збила її відкриваючимися дверима.

- Ма-ати, ти куди так летиш? - брови жінки підстрибнули від подиву.

- Ні хрена не смішно, - ще голосніше заридала я. Сльози гірськими струмками бігли по щоках.

- Так, ладно тобі, Маш. Заспокойся, сідай, - вона відвернулася до тумбочки і продовжувала через плече, - я тобі шампусіка зараз наллю. Розкажеш. Розслабишся, стане легше.

Нарешті вона закінчила свої пошуки. Звук відкоркоркування пляшки. Булькання рідини в бокалі. Шипіння бульбашок.

Люба зосереджено мовчить, виконуючи свою нелегку роботу, потім повертається до мене.

Звук розбитого келиха і розлившогося напою.

- Блять. Ще одна? - вона в ступорі дивиться на мене.

- Шо? - тепер уже моя черга розгадувати її загадки.

Певоджу очі у напрямку її погляду. Серйозно? У мене в руках затиснутий тест і зім'ятий папірець. Мабуть, я навіть не зрозуміла, що я їх захопила з собою. Діяла в стані афекту.

- У сенсі «ще одна»? - не відриваючи погляду від червоніючої жінки, крізь сльози питаю я.

- У сенсі «ще одна» крім мене, - тихо вимовляє Люба.

- Це пиздець просто, - я сповзаю на підлогу.

Люба переступає світло-жовту калюжу і хрумтить осколками. Підходить до мене, сідає.

- Розповідай, Маша. Спочатку ти, тобі важливіше виговоритися. Потім я, - її голос звучить якось безбарвно.

- Люба, це пиздець просто... - я, не в силах додати щось ще, просто простягаю їй записку.

Дивлюся, як змінюється її обличчя.

- Ось сука. Сука. Інших слів у мене просто немає, - зло цідить Люба, і я, розуміючи, про кого йде мова, абсолютно з нею згодна. - Де ти це знайшла?

- Хтось постукав у двері, виглянула, а там в кінці коридору кошеня сиділо, поки ходила за ним, мабуть вона до нас пробралася. Я повернулася, а це, - я з огидою глянула на принесені речі, - лежить в акуратному конвертику.

Я, до речі, зовсім забула про кошеня. Десь в нашому номері залишилося це маленьке диво.

- Я ось просто не зрозумію, вона це для кого робить? - задумливо почухала голову Люба.

- Що значить «для кого»? Для Миколи, звичайно, - я нахмурила брови, - а для кого ж ще? І що значить, робить? Вона вже зробила - завагітніла.

- Так, ні, люба, думаю, це більше для тебе сценка розіграна, - думки моєї співрозмовниці витали десь далеко.

- Ти розумієш, що ти говориш загадками? - я дивилася на неї, не відводячи погляду.

- Сумніваюся, що ця курка взагалі вагітна. Ти ж бачиш, як вона за Миколою волочиться. Вона і раніше себе так вела, але більш пристойно ніби. Хотіла йому сподобатися. В рот заглядала. А коли ви про заручини оголосили, у Вікторії немов дах знесло. Вона тебе просто ненавидить. Вважає, що ти винна. Якби ти не з'явилася, рано чи пізно Микола здався б і звернув на неї увагу.

- Дура, якщо вона так думає. Такий тип поведінки Миколу взагалі не заводить. Він би на неї ніколи не подивився, - я дивувалася, що взагалі можна було про таке подумати.

- Але вона цього не знає. Збожеволіла вона, повернута на ньому, як малолітка якась. Ну, або їй подобається, коли її відштовхують. У будь-якому випадку це пахне психологічними відхиленнями. Але ми-то з тобою не психологи, нам чого переживати. Нам не платять за розбір її мозкової активності. І припиняй собі надумувати усіляке. Тобі просто потрібно обговорити це питання з Миколою. Особисто я ніколи не бачила їх разом. Але може я чогось не знаю. Тому з цим питанням не до мене, а до нареченого свого, дівчинко моя, - Люба обняла мене і витерла сльози з моїх щік.

Як же добре, що є подруга. Та ще й така, яка не дасть розкиснути і мізки вправить, хоч і не психолог. Я зовсім забула, що вона хотіла мені розповісти, про свою вагітність. Треба розпитати. Але спочатку - залишалося ще одне питання, відповідь на яке я дуже хотіла дізнатися.

- Люба, а чому вона досі тут працює? HR, чесно кажучи, з неї ніякий. Все тягне на собі її помічниця, - я відсторонилася від Машки і заглянула їй в очі.

Вона трохи зам'ялася, мабуть, роздумуючи, чи варто ділитися зі мною цією інформацією. А потім відкрила рот.

- Тому що вона…

Божевільно гучний стукіт у двері перервав Любу на півслові. Слідом за звуком майже відразу ж в кімнату ввалився Микола. Його оманливо розслаблений вигляд видавав ступінь його алкогольного сп'яніння.

- Машка, гик, ось ти де, а я тебе шууукайууу, - слова людині, що вже добре напідпитку, давалися важко.

- Думаю, вам треба поговорити, - скоромовкою промовила Люба і, схопивши зі столу ключ від нашого номера, показала мені його. - Я почекаю.

Протиснулася повз весело усміхненого Миколу і зникла.

Нажимайте "Відстежити автора"