Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Богдан Хмельницький. Легенда і людина, Петро Кралюк 📚 - Українською

Читати книгу - "Богдан Хмельницький. Легенда і людина, Петро Кралюк"

1 133
0
24.11.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Богдан Хмельницький. Легенда і людина" автора Петро Кралюк. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 112
Перейти на сторінку:
«Історії Малої Росії» Бантиша-Каменського[189]. І не так важливо, хто в кого запозичував. Цей факт є ще одним свідченням того, що «Історія русів» та «Історія Малої Росії» Бантиша-Каменського не тільки і не стільки конкурували між собою, скільки доповнювали одна одну.

Загалом війна під проводом Богдана Хмельницького представлена в «Історії русів» у ідилічних тонах. Хмельницький та його козаки діють розважливо, справедливо. Тут і близько немає тих жорстоких картин, які зустрічаємо в Літописі Самовидця.

Автор «Історії русів», звісно, не міг обійти таку дражливу тему, як залучення Хмельницьким татар. Але цей факт виглядає в творі як незначний епізод. Взагалі з «Історії...» виходить так, ніби Хмельницький найняв татар собі на службу. При цьому татари неодноразово зраджували козаків. Ось як, наприклад, у «Історії...» говориться про ці зради: «Гетьман, заперечуючи Ханові на його хулу, перераховував йому всю непостійність і зраду Ханів, його попередників, до народу Руського виявлені, а особливо під час баталії з Поляками під Берестечком. Зробив перелік також приносам і жертвам, їм від нього дарованим, які значили великі суми, так би мовити царські багатства, безсоромністю відплачені. Пригадав при тому і всі підмоги козацькі, багато разів Кримцям подані супроти їхніх недругів з пожертвуванням численних воїнів, що головами своїми за них наклали і що за них винагороджені тоді були Козаками самим лише бардаком і кумисом Татарським, себто їхнім нектаром і амброзією, а згодом багатьма обманами, зрадами та всякого роду грабунками та зухвальством, що вигубили силу-силенну народу Руського з допомогою протекторів своїх, Турків, непримиренних ворогів Християнства, котрі те лиш і чинять, що переслідують його та винищують без жодної причини, а за самим лише дивним правилом Алькорану свойого»[190]. Антитатарські й антитурецькі мотиви в «Історії русів» загалом зрозумілі. Вони не лише узгоджувалися з відповідними мотивами у фольклорі та у козацьких літописців. У той час, коли писалася «Історія русів», йшло змагання Туреччини й імперської Росії за Північне Причорномор’я, яке супроводжувалося низкою війн. Можливо, автор «Історії русів» брав участь у цих війнах. Це і визначило антитатарський та антитюркський дискурси твору.

У «Історії русів» є намагання представити козаків як таких собі гуманістів, котрі нікому зла не чинили. Мовляв, шляхтичам, які мали маєтності на українських землях, «жодної кривди не вчинено, а лише за привласнення неправильним чином Малоросійських маєтків стягнена з них контрибуція грішми, кіньми, військовим спорядженням та хлібом, і все то вжито на військо. Також і Жидове, визнані народом у доброму поводжені і не вредними, а корисними у співжиттю, викупились ціною срібла та речами, для війська потрібними, і відпущені за границю без озлоблення»[191]. Такі твердження, м’яко кажучи, мало відповідають дійсності. Навіть козацькі літописці не дозволяли собі писати таке.

Щодо Переяславської ради, то ставлення автора «Історії русів» до неї не є однозначним. З одного боку, він дає їй позитивну оцінку як акту визволення від польської неволі. Особливо його тішить те, що чини малоросійські були зрівняні із чинами московськими: «І цар... виявив при тому відверту вдячність свою до Малоросійських чинів і народу, зрівнявши їх особистими привілеями з боярами, дворянами і всіма ступенями Московськими, або Великоросійськими, чого в договорах не було пояснено, а вміщалось теє в пактах з Польщею і в привілеях Королівських, статтями затверджених, де кілька разів узаконено і потверджено, що поєднуємося, яко рівний з рівним і вільний з вільним»[192]. Маємо в даному випадку якраз спробу видати бажане за дійсне. Автору «Історії русів», як малоросійському дворянину, йшлося про те, аби представити акт приєднання України до Московії як возз’єднання «рівного з рівним» й, виходячи з цього, зрівняти малоросійське дворянство з дворянством великоросійським.

М. Хмелько. «Переяславская рада»

Але, з іншого боку, Переяславську угоду автор «Історії...» трактує як небезпечне порушення системи державної рівноваги в Європі, оскільки від цього серйозно зміцніла Московія, перетворившись у могутню мілітарну силу. З цього приводу він пише: «Поєднання Малоросії з Царством Московським занепокоїло майже всі двори Європейські. Система про рівновагу Держав почала вже тоді розвиватись. Царство Московське, хоча само по собі і не мало ще у сусідів важливого значення, яко зруйноване і понижене недавніми жахами самозванців і міжусобиць, одначе заздрість сусідів, які знали простору розлогість поєднуваної з ним Малоросії та її велелюдство з таким хоробрим і мужнім воїнством, не залишилась без своїх дій»[193]. Тут теж маємо деяке перебільшення, спробу Україні набити ціну. Але насправді Хмельниччина, Переяславська угода й подальші події суттєво вплинули на співвідношення геополітичних сил на Сході Європи.

Загалом в українській прокозацькій літературі XVIII — початку ХІХ ст. витворився ідеалізований образ Хмельницького. Особливо помітну роль у цьому відіграли літописи Грабянки й Величка, де Хмельниччина подавалася як поворотний пункт історії України, котрий призвів до визволення від поляків, а Хмельницький поставав як герой.

Ідеалізація козацького вождя була обумовлена потребою козацької старшини, що після Полтавської битви опинилася під жорстким контролем російського самодержавства, мати такого героя-звитяжця, що давав їй змогу лояльно виглядати в очах російських урядовців. Серед шеренги козацьких вождів Хмельницький для цього надавався найкраще. Адже саме він пішов на Переяславську раду, яка дала старт інкорпорації України до складу Росії-Московії.

Ідеалізація Хмельницького знайшла відображення і в першому гранд-наративі з історії України Бантиша-Каменського, і в популярній «Історії русів». Чого не скажеш про український фольклор. Принаймні на початок ХІХ ст. Хмельницький не належав до першорядних козацьких героїв фольклору. Тим паче, що в деяких народно-пісенних творах цей гетьман поставав у негативному світлі. Тобто ідеалізація Хмельницького на той час була переважно справою козацької старшини, яка трансформувалася в малоросійське дворянство, та їхніх вчених репрезентантів-ідеологів.

Русифікований Хмельницький

Українські прокозацькі письменники XVIII — початку ХІХ ст., створивши позитивний образ Хмельницького як «возз’єднувача Русі», «подарували» росіянам одного з позитивних персонажів для їхньої історії й письменства.

У ХІХ ст. цей козацький гетьман стає героєм художньо-літературних творів низки російський авторів[194]. Щоправда, деякі з них були українського походження і навіть вважалися українськими письменниками. Звідси є зрозумілим їх

1 ... 36 37 38 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Богдан Хмельницький. Легенда і людина, Петро Кралюк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Богдан Хмельницький. Легенда і людина, Петро Кралюк"