Читати книгу - "Острови шторму та смутку. Гадюка"

Кімната набагато менша за ті, що я бачила. Тут ані розкішного хутра, ані оксамитових подушок, щоб пом’якшити холодне каміння. Є тільки ліжко із чистою постільною білизною, і я сідаю на нього, стараючись вгамувати рій думок у голові.

Це суцільне лихо.

Король насправді бажає побратися зі мною чи просто затягнути в ліжко? Я здригаюся від згадки про його доторку, непроханого наступу… Чи здатна я задля блага Островів дати йому те, чого він просить? І чим це гірше за шлюб із Торіном під примусом мого батька?

Намагаюсь уявити ще один поцілунок із Королем, але відчуваю лише відразу. Потім уявляю, як цілую Торіна, і попросту нуль емоцій. А тоді — цілком неумисно — малюю поцілунок з Бронном. Його губи смакували б морем, смакували б як сміх і як тисячі наших спільних секретів. Як найдужча буря, як найтихіший океан і як поле, вкрите чорнильними дзвіночками, що заграють із вітром…

І як зрада.

Згадка про це мене ледь не паралізує. Геть усі думки про шлюб, краще я зосереджусь на одному головному питанні, з яким залишилася віч-на-віч.

Припустимо, Король надає мені корабель, однак з усіма моїми добрими намірами… Чи є в мене хоч один шанс здолати батька і поставити його перед справедливим судом? Недарма Гадюка наганяє страх в усіх водах.

Отут і причаїлась моя відповідь. «Діва» явно стала батькові затісною, і його вабить земля.

А я — найкраща наживка.

XII

Сон ніяк не йде. Нічне повітря пахне сирістю, прочинене вікно не рятує, а голова болить від тривожних думок — які ще забаганки в Короля? Ясно, що він дбає не про Острови і не про захист людей, а тільки про себе. І що там із його сином? Де зараз Торін? Які мотиви спонукали його одружитися зі мною? Ніхто за просто так не терпів би церемонію єднання, і хоч у мене немає жодних доказів, інтуїція підказує мені, що він не заодно з моїм батьком. Я повинна знайти Торіна і переконатися, що в день нашої зустрічі я вгледіла в ньому дещо більше — інакше він нічим не кращий за свого батька. Проблема в тому, що я й гадки не маю, на котрому з Шести Островів він може перебувати.

Поблизу мене хтось шкребеться, дуже слабко. Часом не щури? Сподіваюся, Ґрейс не доводиться ділити свою клітку з армією непроханих гризунів. Знати б, чи надовго вона застрягла у тій в’язниці? Маю гидотне відчуття, що це може залежати від того, як довго я не підпускатиму до себе Короля.

Шкряботіння не припиняється, і я перекочуюсь на інший бік — не хочу нічого чути і бачити. Проте в повітрі відбулася ледь помітна зміна, і я усвідомлюю, що ніякі то не щури. Хтось дереться по стіні вежі й уже дістався мого вікна.

Подумки лаючись, що всі мої ножі вилучено, я повільно тягнуся рукою до важкого мідного канделябра, що стоїть біля ліжка, рада відчути його вагу; це краще, ніж нічого. Тоді чекаю, аж поки до вух долинає м’який доторк стопи, що опиняється в моїй кімнаті.

Моє серце завмирає. Їх двоє.

Вони вже майже коло ліжка. Для сумнівів і вагань немає часу, тож я лупцюю канделябром найближчого вбивцю — і влучаю точно у скроню. Він провисає, наче вітрило без вітру, його ніж летить на підлогу. Але його спільниця не дрімає, вона перехоплює канделябра і так витягує мене з ліжка. Я падаю на кам’яну підлогу і прудко перекочуюся, щоб уникнути удару ногою в обличчя. Адреналін в мені аж кипить; я зриваюся на ноги, але суперниця виявляється спритнішою, її черевик знаходить мою спину, і я знову падаю. Вона хапає мене за волосся і, приперши до стіни, душить залізними пальцями.

Це Душителька Чоук. Судячи з виразу її очей, вона знає про Бріґса.

Мовчазна, ані пари з вуст, вона щосили стискає моє горло, і я знаю, що їй начхати, повернуся я до батька живою чи мертвою. Їй аби тільки побачити мою смерть — тут і негайно.

Силкуюся звільнити шию від її рук, але ж вона дужча за мене. Я несамовито борюся за життя, легеням катастрофічно бракує повітря. Якось кінчиками пальців намацую підлогу, підгрібаю ножа, що загубив її товариш і, вже на останньому подиху, хапаю і заганяю лезо в її руку.

Душителька миттю відпускає мене і ще до того, як вона приходить до тями, я гупаю її головою об стіну і вкладаю на підлогу. Кашляючи, розтираю свою шию. Щойно я була на волосок від смерті і ледь дихаю.

Приглядаюся — що за чоловік з нею був? Це Тернер, колись він навчав мене лагодити снасті й добродушно глузував над моїми промахами. Тепер він намагається вбити мене. Просто чудово!

Як батько так швидко пронюхав, що я тут?

Але немає часу на роздуми. Човгання черевика об камінь свідчить — на моєму шляху з’явилася ще одна Змія.

Страх швидко перетворюється на роздратування. Невже батько послав по мою голову аж трьох убивць?

Витягнувши кинджал із руки Чоук, я вилізаю на стіл коло самого вікна. І коли гість вже усередині, я стрибаю йому на спину і хапаю за шию, щоб задушити. Але здоровань вдаряє мене спиною об стіну раз і другий, я задихаюся і падаю долу. Ледве підводжуся, віч-на-віч зі своїм нападником, і моє серце завмирає.

Живий!

Полегшення швидко перетворюється на лють. Бронн не тільки був заодно з батьком під час Ініціації, він ще й прийшов вбити мене. Я остаточно зриваюся з ланцюга.

— Ах ти ж виродку! — я кидаюся на нього з ножем. — Ти брехливий, підступний виродок!

Цілюся просто в груди. Він вибиває ніж одним сильним рухом, але мені вже не треба ніякого ножа, щоб ушкодити його. Я б’ю йому прямісінько у щелепу, і він голосно лається. От і добре! Я хочу причинити йому біль, і хай він страждає так, як я мучилася всі ці роки. Б’ю ще раз, однак цього разу він приготувався і ухиляється від удару. Намагається схопити мене, але я не менш швидка, ніж він, тож мені таки вдається нанести удар — цього разу у підребер’я.

Він відсахується, і я отримую нагоду вивільнити всю допіру затаєну лють. Гамселю його все дужче і дужче, аж поки йому не залишається нічого, окрім як захищатися. Наші руки