Читати книгу - "Оповідки Еви Луни, Ісабель Альєнде"

Суддя Ідальго сидів у кабінеті, вікно якого виходило на площу. Він єдиний в усьому кварталі не заліпив собі вуха воском, бо прислухався, сподіваючись почути тупіт коней Ніколаса Відаля. Впродовж трьох днів і ночей він витримував розпачливі зойки жертви й прокльони скупчених перед будинком людей, але щойно тепер, зачувши голоси власних дітей, збагнув, що не може далі це витримувати. Знесилений і неголений, із запаленими через безсоння очима, суддя вийшов із будівлі суду, спиною відчуваючи тягар своєї поразки. Він перетнув вулицю, опинився на площі й наблизився до дружини. Вони сумно подивилися одне на одного. Вперше за сім років жінка кинула йому виклик і зробила це на очах у цілого селища. Суддя Ідальго взяв кошик і глечик з рук доньї Касільди й сам відчинив клітку, щоб випустити бранку.

— Я таки крутіший за суддю, — засміявся Ніколас Відаль, взнавши новину.

Однак цей сміх виявився гірким, коли наступного дня йому сповістили, що Сумна Хуана повісилася в тому самому борделі, де змарнувала все життя, бо не могла пережити ганьби, що єдиний син кинув її напризволяще в клітці посеред площі Збройних Сил.

— Що◦ж, час судді настав, — мовив Відаль.

Його план полягав у тому, щоб увірватися в селище вночі, захопити суддю зненацька, влаштувати йому показову страту й кинути до клятої клітки, аби вранці всі могли бачити його виставлені на поглум рештки. Але Відаль дізнався, що Ідальго виїхав із родиною на узбережжя, щоб пережити там гіркоту поразки.

Чутка про те, що їх переслідують, аби помститися, наздогнала суддю Ідальго в одному із заїздів, де вони зупинилися, щоб перепочити. Він◦би не протримався сам до прибуття загону жандармів, але мав перевагу в кілька годин, а його автомобіль був швидший за коней. Суддя підрахував, що встигне доїхати до ближчого селища й попросити про допомогу. Відтак велів дружині сісти з дітьми в машину, натиснув на газ і помчав у бік автостради. Він напевне дістався◦б селища, але доля судила так, що того дня Ніколас Відаль мав зустріти жінку, від якої тікав усе життя.

Виснажене через безсонні ночі, ворожість односельців, нестерпну спеку й цей напружений гін заради порятунку родини, серце судді Ідальго підстрибнуло й розірвалося. Некерований автомобіль кілька разів підкинуло, й нарешті він зупинився на узбіччі. Доньї Касільді знадобилося кілька хвилин, щоб усвідомити, що сталося. Маючи підстаркуватого чоловіка, вона часто припускала, що може овдовіти, але не думала, що він залишить її сам-на-сам із ворогами. Жінка не стала зосереджуватися на цьому, бо розуміла, що задля порятунку дітей треба діяти швидко. Обдивилася місцину і ледь не розплакалася від розпачу, бо це була оточена дикими скелями нещадно випалена пустка без жодних ознак життя, вгорі над якою сліпуче ясніло небо. Проте глянувши ще раз, Касільда завважила на одному з крутосхилів розколину й з двома малюками на руках і третім, що чіплявся за її спідницю, побігла в той бік.

Тричі дерлася на вершину Касільда, переносячи одного по одному дітлахів. Це була природна печера, яких чимало в тамтешніх горах. Жінка обстежила печеру, щоб упевнитися, що це не лігво звіра, а тоді вмостила дітей у глибині й поцілувала кожного, не зронивши й сльозинки.

— Через кілька годин по вас прийдуть жандарми. Доти нізащо не виходьте звідси, навіть якщо почуєте мій крик, зрозуміли?

Малюки перелякано щулилися, і матір, кинувши на них прощальний погляд, спустилася крутосхилом у долину. Підійшла до машини, стулила чоловікові повіки, обтрусилася, поправила зачіску й сіла чекати. Касільда не знала, скільки розбійників у банді Ніколаса Відаля, але благала Бога, щоб їх було багато, бо тоді вони довше втішатимуться нею; зібравшись на силі, вона запитувала себе, скільки часу протримається, перш ніж помре, якщо робитиме це дуже повільно. Жінка воліла◦б бути тілистою й міцною, щоб якомога довше опиратися й виграти час для своїх дітей.

Чекати довелося недовго. Вона завважила на обрії куряву, почула кінський тупіт і зціпила зуби. Розгублено побачила лише одного озброєного вершника, який осадив коня в кількох метрах од неї. Угледіла на його обличчі мітки від ножа й збагнула, що це і є Ніколас Відаль, який вирішив переслідувати суддю Ідальго сам, бо йшлося про чоловічу справу, яку вони повинні були залагодити між собою. І тоді Касільда зрозуміла, що мусить зробити щось набагато важче, ніж просто повільно померти.

Бандит з першого погляду збагнув, що ворог уникнув покарання й спокійно спить собі смертним сном, але поруч осяяна сонячним промінням була його дружина. Відаль спішився й підійшов до жінки. Та не опустила очей і не поворухнулася, і він зупинився здивований, бо це вперше хтось без тіні страху кидав йому виклик. Кілька секунд, що здалися цілою вічністю, вони мовчки дивилися одне на одного, зважуючи сили іншого й власну завзятість, і кожен подумки визнав, що перед ним чудовий супротивник. Ніколас Відаль сховав револьвер, і Касільда посміхнулася.

Дружина судді намагалася виграти кожну мить у наступних годин. Вона вдавалася до всіх відомих із прадавніх часів способів спокуси й тих, які, спонукувана необхідністю, вигадувала сама, щоб подарувати цьому чоловікові найбільшу втіху. Жінка не лише вправно працювала тілом, спрямовуючи кожну його клітинку на пошуки задоволення, а й прикликала на допомогу свою тонку душу. Обоє усвідомлювали, що це гра не на життя, а на смерть, що надавало їхній зустрічі особливої напруги. Ніколас Відаль од самого народження уникав любові, йому були невідомі пестощі, ніжність, потаємний сміх, свято почуттів, утішні любощі закоханих. Із кожною хвилиною загін жандармів, а відтак і розстрільна команда наближалися, але й усе ближчою ставала ця дивовижна жінка, і Ніколас Відаль охоче віддавав їй ці хвилини в обмін за блаженство, яке вона йому дарувала. Касільда була цнотливою й боязкою жінкою, пошлюбленою із похмурим підстаркуватим чоловіком, якому ніколи не показувалася голою. Впродовж цього незабутнього надвечір’я вона не забувала, що мала виграти час, але в якусь мить, зачарована власною чутливістю, розслабилася й відчула до цього мужчини щось схоже на вдячність. Тому, коли до її слуху долинули звуки, що сповіщали про наближення загону, Касільда почала благати його втекти й сховатися десь у скелях. Однак Ніколас Відаль волів міцно обійняти її й поцілувати востаннє, справдивши таким чином пророцтво, яким було позначене його життя.

Путь на північ

Клавелес Пісеро та її дідусеві Хесусу Діонісіо Пісеро знадобилося тридцять вісім днів, щоб подолати