Читати книгу - "Тореадори з Васюківки (2004)"

— Та я нiчого, — замимрив Кукурузо. — Я… я… хотiв показати йому, яка в нас сокира добра… замашна… вiн каже, що в них краща… Еге ж, у нас краща, дiду?

Дiд нiчого не вiдповiв, i ми вишмигнули з хати.

— Ху! Мало не засипались! — уже за клунею видихнув Кукурузо. — I як ми не почули його крокiв!

Це справдi будо дивно. Це значить, ми дуже захопилися. Бо дiдовi кроки чути здаля. Дiд ходить, як на лижах, не вiдриваючи нiг вiд землi: човг-човг, човг-човг. Здається, ледве ноги переставляє, от-от упаде.

Та побачили б ви його на полюваннi. На зайця по чорнотропу дiд може прочовгати отак кiлометрiв п'ятдесят —i хоч би що.

Сидимо ми з Кукурузом за клунею i обговорюємо, як краще перетягти все необхiдне у човен. Нарештi домовились. Кукурузо потроху виноситиме з хати i ховатиме у бур'янах за клунею. А як стемнiє, вже я (щоб Кукурузо був у дiда на очах i не викликав пiдозри) нищечком перенесу все у човен. А завтра…

Роздiл XIV

Робiнзон Кукурузо висаджується на безлюдний острiв

Ранок наступного дня. Сонячний, дзвiнкий, голосистий: пiвнi спiвають, гуси гелгочуть, корови мукають. Я скоцюрбився бiля тину i пiдглядаю у шпарку, що робиться на подвiр'ї в мого друга.

Пiдготовчi роботи успiшно закiнчено. Все майно Робiнзона Кукурузо уже в човнi: i берданка, i удочка, i лiхтарик, i ложка, i ковзани (на зиму), i сокира (на жаль, одна i то стара, трiснута i без топорища — ну, то нiчого, на островi можна буде витесать), i багато чого iншого. Черв'якiв накопано повну жерстяну банку з-пiд бичкiв у томатi (я слово "бички" закреслив i написав олiвцем "черв'яки", вийшло "черв'яки в томатi"). I харчiв цiла торба. I навiть двi таблетки пiрамiдону (на випадок хвороби). Отже, все в порядку.

Тепер лишилося одне — вiдпроситися в дiда.

Дiд сидить на колодi i теше держака до вил. Кукурузо ходить бiля нього й канючить.

— Дiду!

— Га?

— Так я до тiтки Ганни пiду у Пiски.

— Одчепись.

— Дiду!

— Га?

— Так я пiду.

— Одчепись, тобi кажуть. Iди вроки вчи. Двоєшiшк!

Помовчали трохи. Потiм знов.

— Дiду!

— Га?

— Менi з вами скучно.

— Так що менi, на голову стать, щоб тебе розважчти?

— Я до тiтки Ганни пiду. Там же Яришка. Я її скiльки не бачив.

— Як вона дома, то тiльки чубишся з нею, а тут, бач, скучив…

— Я вам i самосаду принесу. Ви ж знаєте, який у тiтки Ганни самосад.

— У мене свiй є не гiрший. Одчепись. Знову помовчали.

— Дiду!

— Га?

— То я пiду. Да?

— От пристав, як сльота до плота! А вроки?

— Так я ж книжку вiзьму i там вчитиму. От поспитаєте в тiтки Ганни тодi.

Я причаївся й думаю: "Ох, i важко у наш час тiкати на безлюдний острiв!"

— Дiду!

— Га?

— Я тiльки на пару днiв. З мене ж усе село смiється пiсля вчорашнього… От якi ви, їй-богу!

— Ото не швендяй, де не треба! Хто тебе у кукурудзу погнав?

Знову помовчали.

— Дiду?

— Га?

Довго канючить Кукурузо. Нарештi дiдовi уривається терпець i вiн каже:

— От бiсова дитина! Зовсiм замучив. Ну йди вже, щоб я тебе не бачив. Тiльки на днiв два, не бiльше. Та якщо тiтка Ганна скаже, що вроки не вчив, — цього держака скуштуєш. Двоєшник!

Кукурузо не став баритися, бiгцем побiг у хату (а то ще передумає дiд!), схопив "Граматику" i — до ворiт. Тодi раптом спинився, обернувся, потупцяв на мiсцi, зiтхнув:

— Бувайте здоровi, дiду! Хороший ви… Я завжди знав, що ви хороший…

— Iди-йди! — буркнув дiд, Хiба вiн знав, що то прощається з ним Кукурузо на двадцять вiсiм рокiв два мiсяцi i дев'ятнадцять днiв…

На вулицi я приєднався до Кукурузо.

Мовчки дiйшли ми до рiчки, мовчки сiли в човна i мовчки попливли у плавнi.

Тiльки Собакевич, бiжучи за нами, весело гавкав i намагався вхопити за литку то мене, то мого друга. Не