Читати книгу - "Його заборонене кохання. По той бік прокляття., Делісія Леоні"

— Мені наснилося, що Ви розкрили мої мотиви? - дивлячись на чоловіка знизу, уточнила я.

— Ні, Еріеле, не наснилося. Але я… раптом подумав, що треба нам з Вами потренуватись… грати на публіку… більш переконливо.

Чоловік трохи схилив голову, невідривно дивлячись на мої губи. Зізнатися… це мій перший поцілунок. Справжній. Я все зробила, як нас навчали. Я була тією, ким нас навчали. І поцілунок імператора був… дуже приємним. Якщо ставати коханкою, то я думаю такий чоловік, як Деніель – просто мрія для будь-якої дівчини. Я вміло грала, обійняла його, у відповідь подарувала стільки ж пристрасті, скільки він подарував мені… тільки…

Мені хотілося кричати. Мою душу розривали на частини. Це було боляче, прикро, нестерпно!

— Ви… так прекрасні, Еріеле.

Я посміхалася, коли він торкався мого обличчя, шиї, шкіри вздовж глибокого вирізу на грудях. Якби тільки хтось знав, що діялося зі мною в ці хвилини!

— Я знаю, що Ви були підіслані до мене, Еріеле. Але також… Ви мені справді подобаєтесь. Незважаючи на Вашу гру, я не бачу у Вас хитрощів та спроб обману. Мене зачепили Ваші слова про імперію та обов'язок. Таке… дуже складно почути від таких юних створінь, як Ви. Пройдемо далі? - і чоловік запропонував мені руку. Ми пішли далі, і я намагалася вникнути у суть його слів.

— У мене були коханки, Еріеле ... і навіть ще залишилося кілька. Це лише… фізична близькість, від якої я останнім часом втомлююся. Мені потрібен друг, подруга, кохана ... називайте, як забажаєте. І саме цю людину я бачу у Вас. Я завжди побоююся зробити помилку, тому мало з ким ділюся імператорськими таємницями чи особистим життям. Я… хворий, Еріеле. Смертельно хворий, і мені лишилося недовго. І прошу Вас, – чоловік різко зупинився і, повернувшись до мене, зазирнув у очі, – це не спроба грати на Вашому жалю. Я ненавиджу жалість, Еріеле, і прошу ніколи не жаліти мене. Але до чого я це все говорю Вам? Деколи мені потрібна допомога, підтримка, а поряд немає нікого. Я прошу крапельку Вашого кохання, і просто ... Вашої підтримки і, можливо, пару поцілунків.

І ось знову він схиляється до мене і завмирає. Чекає крок у відповідь, і я його роблю. З ніжністю та... коханням. Я погодилася на все, що від мене чекали та вимагали. Так мене вчили.

Ми вийшли назад до центральної частини парку, де тривали танці. Дивно… часом все здається таким… чужим і дивишся на все, наче збоку, наче твоя душа вийшла з тіла і спостерігає за всіма і за собою в тому числі. Я бачила в очах Деніеля якесь полегшення та радість, коли я погодилася. Я зрозуміла, що не зможу його обманути та зрадити. Він зовсім не та людина, якою її бачили всі інші, в тому числі і Ерлоу.

Як дивно... мене вчили всьому цьому, я була готова до цього, але чому зараз мені хочеться вперше в житті плакати? Я давно не плакала і не почувала себе такою… беззахисною та враженою. Було таке відчуття, наче я зробила непоправну помилку.

— Ваша Величність, - почула я до болю знайомий голос, але навіть не підняла погляд на того, хто підійшов, - дозвольте запросити Вашу леді на танець?

Я навіть не почула їхньої фрази, лише коли моя рука опинилась у такій… великій і теплій долоні, лише коли мене повели на майданчик для танців… я зрозуміла, що мені нема чим дихати.

— З Вами все добре, Еріеле?

Я не хотіла дивитися йому у вічі. Не хотіла!

— Еріеле?

І я подивилася. І потонула. Як тоді, вперше. Як усі попередні рази, коли я не могла відвести свого погляду. Від нього пахло спиртним, але він не був п'яний. Я помилилася минулого разу.

— Так, зі мною все гаразд. Ви навчилися танцювати, графе? - зібралася я з силами і знову глянула на нього.

— Ви добре знаєте, що я вмію танцювати. Я хотів вибачитись перед Вами за минулий вечір.

— Не варто…

— Я поводився неприпустимо грубо з Вами…

— Не варто, графе Роукс!

— Ви справді змогли завоювати Деніеля, змогли навести галасу серед його придворних, зачарувати всіх своєю красою. Вітаю. Ви щасливі, сподіваюся, тепер?

В його очах стояв лід і холод. Треба ж таке… що буває боляче від слів. Хотілося розвернутися та втекти. Але нас такому не вчили. Так роблять маленькі дівчатка, слабаки та труси. А ми маємо вести гру до кінця… заради імперії.

— Щаслива, Вам навіть уявити буде складно… наскільки, — з усмішкою відповіла я, дивлячись, як у його очах лід перетворюється на полум'я. Прокляття! Як же хотілося торкнутися його щоки… як хотілося… відчути смак його губ!

— Брешете, Еріеле, — тихо і з якоюсь радістю промовив граф.

— Не лізьте в мої думки! - прошипіла я, усвідомивши, що повністю відкрита перед ним!

— А там є щось для мене цікавіше, ніж Ваш погляд, який говорить про Ваше бажання до мене?

Та що зі мною відбувається? Я з гордістю подивилася йому в очі і хитро посміхнулася.

— О, так! Навіть дозволю Вам, графе Роукс, заглянути в мої потаємні думки. Або ... боїтеся побачити там щось інше?

Я дозволила йому проникнути в мою підсвідомість, тільки спершу наглухо зачинивши захистом усі свої емоції та залишивши лише спогади про поцілунки з імператором. Ми дивилися один одному в очі і я бачила його… зміни, його почуття, його… гнів.